Ліхолєтов Я. В. Становлення та розвиток пам’яткоохоронної справи на Харківщині (1945 р. – поч. XXI ст.)

Дисертаційна робота присвячена дослідженню особливостей становлення та розвитку пам’яткоохоронної справи на Харківщині (1945 р. – поч. XXI ст.). Вивчення цих процесів зумовлене потребою заповнювати прогалини в історії українського пам’яткознавства, зокрема у регіональному розрізі. Актуальність тематики пояснюється необхідністю аналізувати різноманітні аспекти пам’яткоохоронної справи, зокрема в контексті здобутків та прорахунків фахівців, що дозволяє розвиватися різноманітним розробкам для реалізації заходів і новітніх пам’яткоохоронних програм в Україні, які вже вимагають неупередженого погляду на культурну спадщину в інтересах майбутнього держави. Загальнодержавне значення пам’яткоохоронних процесів напряму залежать від різноманітних трансформацій в українському суспільстві, зокрема динаміки в економічній, культурній та соціально-політичній сферах. Необхідність об’єктивного вивчення окремих історичних напрямів шляхом активізації інтересу до збереження національної культурної спадщини сприятиме формуванню окремого наукового напряму історичного пам’яткознавства. Метою дослідження є історична реконструкція закономірностей розвитку та еволюції пам’яткоохоронної справи на Харківщині (1945 р. – поч. ХХІ ст.), у контексті загальнодержавних процесів. Об’єктом дослідження є процес становлення та розвитку державної системи охорони культурної спадщини в Україні впродовж 1945 р. – поч. ХХІ ст. у розрізі історико-культурних процесів Харківщини. Предметом дослідження є основні форми, напрями та методи діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, наукових та музейних інституцій, Українського товариства охорони па­м’яток історії та культури (УТОПІК), окремих дослідників та діячів культури Харківщини з виявлення, дослідження, вивчення, охорони та використання, а також популяризації нерухомих об’єктів культурної спадщини. У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, окреслено хронологічні та територіальні межі дослідження, визначено мету і завдання дослідження, а також охарактеризовано методологічну основу дисертації. Наведено інформацію щодо наукової новизни та практичного значення отриманих результатів. Подано інформацію щодо особистого внеску здобувача, а також апробацію матеріалів дисертації. Дисертація складається із чотирьох розділів. У першому розділі проаналізовано історіографічну традицію та джерельну базу, розглянуто методологічні засади дослідження. У другому розділі увагу акцентовано на розбудові державної пам’яткоохоронної системи Харківщини (1945 р. – друга половина 1960-х рр.). Третій розділ присвячено інституційному та науковому оформленню пам’яткоохоронної справи на Харківщині (друга половина 1960-х – 1991 рр.). У межах означеного періоду проаналізовано основні аспекти становлення та діяльності Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, зокрема місцевого осередку. Розглянуто наукову складову пам’яткоохоронної справи, яка відобразилась у підготовці енциклопедії «Звід пам’яток історії та культури України», зокрема в Харківській області. У контексті низки нормативного підґрунтя та практичної діяльності доведено системність пам’яткоохоронної справи, зокрема у її складових: «державна система охорони пам’яток – суспільство», «суспільство – наука», «наука – громадська діяльність», «громадська діяльність – державна система охорони пам’яток». У четвертому розділі приділено увагу пам’яткоохоронним процесам сучасного періоду (1991 р. – поч. XXI ст.). Обґрунтовано основні тенденції активізації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури на теренах Харківщини. Узагальнено аспекти практичної діяльності Харківського науково-методичного центру охорони культурної спадщини та його статус у пам’яткоохоронній діяльності регіону. Досліджено основні напрями діяльності освітніх установ та наукових організацій, які формують пам’яткоохоронну мережу Харківщини. Загалом аналіз пам’яткоохоронної справи на Харківщині в досліджуваний період дав змогу узагальнити і співставити окремі досягнення, що дозволило виокремити основні етапи, а також розробити періодизацію цього періоду, яку наведено у висновках. Практичне значення одержаних результатів, полягає в тому, що теоретичні напрацювання можуть бути використані у процесі пам’яткоохоронних досліджень наукових установ розробці програм спецкурсів з пам’яткознавства та інших суміжних напрямів на профільних кафедрах закладів вищої освіти. Окремі фактологічні дані дисертаційного дослідження можуть бути використані у діяльності спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини. Окремі матеріали дослідження можуть бути спрямовані на оптимізацію сучасного стану пам’яткоохоронної діяльності в регіоні, активізацію громадської ініціативи. Популяризація заявленої тематики, зокрема шляхом наукової репрезентації створить основу для подальшого розвитку єднального наукового напряму з історичного пам’яткознавства та еволюції наявного загальнонаціонального наративу про нього.