Деригуз Н. В. Левкас в образотворчому мистецтві України кінця XX − початку XXI століття: традиції, синтез, рефлексії воєнного стану.

English version

Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії

Державний реєстраційний номер

0824U002399

Здобувач

Спеціальність

  • 023 - Образотворче мистецтво, декоративне мистецтво, реставрація

Спеціалізована вчена рада

ДФ 6354 Деригуз

Харківська державна академія дизайну і мистецтв

Анотація

АНОТАЦІЯ Деригуз Наталія Володимирівна. Левкас в образотворчому мистецтві України кінця XX − початку XXI століття: традиції, синтез, рефлексії воєнного стану. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії (Ph. D) за спеціальністю 023 – Образотворче мистецтво, декоративне мистецтво, реставрація. Харківська державна академія дизайну і мистецтв, Харків, 2024. Ця дисертація присвячена дослідженню ролі левкасу в образотворчому мистецтві України на межі XX і XXI століть. Основними напрямами її дослідження є питання традиції, синтезу, інновацій та художніх рефлексій воєнного стану. Вході дослідження виділено основні фактори, що ускладнюють дослідження використання левкасу в українському мистецтві, а саме: недостатність наукових робіт у цій галузі, варіативність тлумачень терміну «левкас», різноманітність хіміко-фізичних характеристик левкасу та його синтетичних замінників. Проаналізовані творчість західноукраїнської школи та як левкас проявляє себе в інших стилістичних напрямах. На основі дослідження встановлено: 1) пряму залежність основних формотворчих та концептуальних принципів сучасної релігійної картини від основних засад традиційного іконопису; 2) співзалежність та взаємозбагачення сучасного живопису на левкасі і здобутків різних типів народного (декоративно-ужиткового) мистецтва, а також інших ремесел та традицій України; 3) характерну тенденцію до пошуку нових форм репрезентації творів; 4) панівну манеру розкриття теми крізь призму таких різноманітних художніх напрямів, як: абстракціонізм, наїв, мінімалізм, експресіонізм тощо; 5) якщо західноукраїнська школа актуалізує засади традиційного левкасу, то поза сакральний живопис на левкасі схиляється до тлумачення левкасу як художнього принципу, що призводить до заміни традиційного левкасу його синтетичними аналогами. Розглянуті варіанти поєднання левкасу з різними видами мистецтва, техніками, матеріалами, художніми стратегіями та стилями, серед яких можна виокремити: міжвидовий синтез, техніко-технологічний синтез. Окремо крізь призму сучасного живопису на левкасі розглянуті такі категорії, як: апропріаціонізм та антипортрет як одні з інноваційніших варіантів художнього синтезу. Основними інноваційними технічно-концептуальними здобутками міжвидового, техніко-технологічного типів синтезу в контексті сучасного українського живопису на левкасі є: 1) застосування як традиційних (органічних), так і сучасних (синтетичних) рецептур та сумішей левкасу; 2) застосування левкасу не тільки на дерев’яній основі, а й на полотні, металі, емалі тощо; 3) переслідування ідеї гармонізації протилежностей (матеріалів, текстур, форм, змістів); 4) спроба поєднання класичних (традиційних) та сучасних принципів формотворення; 5) використання левкасу з метою імітації матеріалів та технік (наприклад, гравірування, ліногравюра, ксилографія тощо); 6) спроба на основі синтезу живопису на левкасі з іншими видами мистецтва створити інноваційні (авторські) техніки чи прийоми; 7) ідея виявлення прихованих (нехарактерних для матеріалу чи техніки) естетично-технічних значень та можливостей матеріалів (зокрема, левкасу); 8) орієнтація на оригінальність, неповторність та непередбачуваність прийомів та способів репрезентації; 9) ідея вираження певного історичного чи соціокультурного контексту. Особливості протікання процесу синтезу на основі сучасного українського живопису на левкасі класифіковані та проаналізовані за такими категоріями: супідрядність, склеювання, симбіоз, злиття, ретрансляційне сполучення, розмивання. Уперше сучасний український живопис на левкасі проаналізований у контексті феномену «художньої апропріації», результатом чого є встановлення основних типів апропріаційного запозичення: пряме присвоєння, пародія або сатира, семплювання чи колаж, реконструкціалізація. Уперше проаналізований феномен антипортрету в контексті сучасного релігійного живопису на левкасі в Україні та встановлені основні художні стратегії цього принципу, а саме: гра з абстракцією, експресивність та емоційність, використання символічно-знакової системи, використання незвичних матеріалів та технік, інтроспекція, критичність та іронічність. Уперше досліджено інтерактивне художнє мовлення українського релігійного живопису на левкасі, що виявило основні художні риси, які сприяють встановленню взаємодії та взаємовпливу. Ключові слова: левкас, живопис на левкасі, іконопис, синтез, рефлексії воєнного стану, сучасний український живопис, релігійна картина, взаємодія мистецтв, антипортрет, художня апропріація, інтерактивна релігійна картина.

Публікації

Деригуз Н. Проблема синтезу мистецтв у контексті розвитку сучасного українського живопису на левкасі // Вісник Харківської державної академії дизайну й мистецтв. 2022. № 1. С. 99–106.

Деригуз Н. В. Метод художньої апропріації в контексті живопису на левкасі України кінця XX — початку XXI століть // Українська культура: минуле, сучасне, шляхи розвитку. 2023. Вип. 46. С. 184-192.

Деригуз Н. Принципи «анти-портрету» в контексті релігійного живопису на левкасі в Україні XXI століття // Актуальні питання гуманітарних наук: міжвузівський збірник наукових праць молодих учених Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. 2023. № 68 С.68–75.

Схожі дисертації