У дисертації досліджується проблема формування соціально-психологічної компетентності підлітків з порушеннями інтелектуального розвитку.
Теоретично обґрунтовано основні підходи до соціально-психологічної компетентності як особливого особистісного утворення, яке є важливою складовою в процесі взаємодії людей у суспільстві та в різних моделях людської діяльності. Соціально-психологічна компетентність полягає в умінні розуміти й ефективно взаємодіяти з іншими людьми та адаптуватися до різноманітних соціальних ситуацій. В своїй структурі соціально-психологічна компетентність містить специфічні знання, мислення, практичні уміння й навички, як репрезентанти особистісних проявів, що реалізуються в умінні побудови здорових та ефективних стосунків з іншими, вмінні спілкування, слухання, емпатії та розуміння потреб і почуттів інших, вирішувати конфлікти та досягати компромісу, здатності адаптуватися до різних соціальних середовищ та ситуацій (читати соціальні сигнали, розуміти культурні відмінності, пристосовуватися до нових умов) тощо.
На основі теоретичного узагальненя досліджень зарубіжних та вітчизняних вчених щодо структуризації соціально-психологічної компетентності, з’ясовано, що основний акцент вчені надають комунікативним компонентам, зокрема виділяють: граматичний (слова, які використовуються в процесі спілкування); соціолінгвістичний (правильність їх використання в процесі комунікації); дискурсивний (зв’язність і логічність мовлення); стратегічний (доречне використання комунікативних стратегій).
Обгрунтовано, що підлітковий вік є періодом значних змін та адаптацій у соціальній сфері, що робить його особливо сензитивним для розвитку соціально-психологічної компетентності. Цей період є ключовим для формування особистості та готовності до життя в суспільстві, а саме його соціально-психологічних аспектів, які визначають спосіб взаємодії зі світом: саме в цей період виникає потреба в соціальних взаємодіях та відчутті приналежності до різних груп (розвиток соціально-психологічної компетентності дає змогу підліткам побудувати позитивні взаємини з однолітками та отримати підтримку від оточуючих); у цьому віці діти починають усвідомлювати свої соціальні ролі та виконувати їх у різних контекстах; формується самооцінка та відчуття власної гідності (розвиток соціально-психологічної компетентності дає змогу підліткам розуміти свої сильні сторони та навички й ефективно керувати своїми емоціями й взаєминами з іншими людьми) тощо.
Виділено та обгрунтовано основні компетенції, які складають цілісний конструкт соціально-психологічної компетентності підлітків й дають змогу їм успішно взаємодіяти з оточуючим світом та досягати позитивних результатів у соціальних відносинах. Основні компетенції, що складають цей конструкт, включають соціальні, комунікативні та особистісні навички: соціальні – здатність встановлювати та підтримувати здорові відносини з іншими людьми, емпатія, уміння співчувати та розуміти почуття інших, вирішувати конфлікти та працювати в групі; комунікативні – уміння ефективно виражати свої думки та почуття, слухати інших, вибирати правильні способи спілкування в залежності від ситуації, використовувати вербальне та невербальне мовлення; особистісні – уміння розвивати та використовувати власні ресурси для досягнення особистих цілей, що включає саморегуляцію, уміння приймати рішення, розвиток внутрішніх мотивів, а також уміння адаптуватися до змін та впливати на своє оточення).
При порушеннях інтелектуального розвитку соціально-психологічна компетентність характеризується недостатньо активною соціальною позицією, порушеннями мотивації комунікативної взаємодії та труднощами у встановленні соціальних контактів з соціумом, зниженням спрямованості на спілкування та взаємодію.
Обгрунтовано специфіку соціально-психологічної компетентності підлітків з порушеннями інтелектуального розвитку, зокрема, висока довіра до оточення, прийняття інших людей, що суттєво підвищує їхню віктимність.
Зʼясовано, що у дітей з порушеннями інтелектуального розвитку соціально-психологічна компетентність не сформована на належному рівні і має певні особливості, зокрема: суб’єктивне відчуття психологічної незахищеності, потреба приналежності до групи, вибірковість у контактах, неадекватна самооцінка (завищена / занижена), низький рівень домагань, слабка вираженість показників ворожості та депресивності, підвищена тривожність, схильність до формування страхів тощо.
До основних особливостей соціального, комунікативного, особистісного компонентів соціально-психологічної компетентності підлітків з порушеннями інтелектуального розвитку віднесено: високу довіру до світу та людей, що може заважати саморозвитку та обмежувати можливості їхньої адаптації до соціуму й підвищує індивідуальну віктимність; психологічну незахищеність, тривожність, комплекс неповноцінності, ворожість, недовіру до себе, конфліктність, депресивність; проблеми в оцінюванні оточуючих, гіперактивність у спілкуванні, підвищену жестикуляцію та міміку тощо.
