АНОТАЦІЯ
В. В. Никоненко. Образ батька в українському кінематографі: особливості художньої трансформації. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеню доктора філософії за спеціальністю 021 – аудіовізуальне мистецтво і виробництво. – Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого, Міністерство культури та інформаційної політики України. Київ, 2024.
Актуальність дослідження. Архетип батька – один із основних елементів колективного позасвідомого. Вже на зорі історичного розвитку людство закріпило за батьківською постаттю такі символічні функції: сила, влада, мудрість, наставництво, захист. Водночас, протягом століть образ батька залишається символом культурної самобутності народів, а також, постаттю, що уособлює зв’язок з родом та духовними традиціями.
Художній образ батька неодноразово ставав предметом досліджень з різних гуманітарних дисциплін. Оскільки в батьківській постаті зосереджені суспільні уявлення про мораль, авторитет та кровні зв’язки, у мистецтві вона часто уособлює символічну вертикаль загальнолюдських цінностей. Відповідно, коли в суспільстві трапляються певні соціальні, політичні чи культурні реформи, то у мистецтві вони найчастіше закарбовуються через зміни у трактуванні характеру образу батька.
Займає чільне місце архетип батька і в українській національній ментальності, що добре простежується у творах нашої культури – міфології, фольклорі, літературі, кінематографі. Кіно, – як масове мистецтво, та як своєрідне дзеркало соціальних процесів, – ретельно карбувало хроніку трансформації образу батька в колективній свідомості українського суспільства: від 1920-х років – до сьогодення.
Сьогодні ми маємо можливість простежити наскрізний розвиток образу батька на українському екрані у різні історичні періоди, розглянути динаміку цього процесу та дослідити його логічну послідовність. На наш погляд, історія теми батьківства в українському кіно по сьогодні залишається недостатньо висвітленою. Необхідність комплексного дослідження батьківського архетипу в українському мистецтві видається особливо доречним: на тлі загострення військової агресії проти України актуалізується тлумачення образу батька як своєрідного уособлювача духовних, моральних та державницьких цінностей народу.
Мета дослідження полягає у концептуальному осмисленні інтерпретацій художнього образу батька на українському кіноекрані (від 1920-х років до сьогодення) з оглядом на соціальні, політичні та культурні реалії історії країни.
Наукову новизну дослідження характеризує те, що в ньому вперше здійснено систематизоване поетапне теоретико-методологічне дослідження художнього образу батька в українському кінематографі (1920 рр. – наші дні) в контексті історико-політичних процесів ХХ – ХХІ століть, простежена логіка послідовності еволюції батьківського образу на українському кіноекрані з особливою увагою до соціокультурних чинників, що зумовлювали концептуальні зміни кінематографічних інтерпретацій образу батька в кожний із періодів української історії. Уточнено розуміння соціальних та культурних факторів, що протягом тривалого історичного періоду формували колективні уявлення про постать батька в національній пам’яті українців та модулювали функціональну характеристику художнього образу батька у просторі української культури, а також – комплекс наукових шляхів та теоретичних засад, які дають можливість широкого та розгалуженого дослідження художнього образу батька у творах світового мистецтва, і в українському кінематографі зокрема.
Результати дослідження. Здобуті автором результати представляють комплексне міждисциплінарне дослідження особливостей художніх трансформацій образу батька в українському кінематографі, що включає в собі аналіз теоретико-методологічного підґрунтя даної проблеми та осмислює основні соціокультурні фактори, що впливали на концептуальну характеристику образу батька в кіно на різних етапах соціального та політичного життя країни.
У першому розділі увага зосереджується на теоретико-методологічних засадах дослідження художнього образу батька. Здійснено комплексний аналіз релігійного та філософського коріння архетипу батька. Через низку літературних джерел давньої європейської культури («Теогонія» Гесіода, перекази давньогрецьких міфів, поеми Гомера, трактати Арістотеля, біблейські оповіді), простежується історична динаміка укорінення постаті батька у статусі загальнолюдського символу влади, мудрості, наставництва, пам’яті народів в європоцентричній культурі. У ході дослідження визначається: сутнісна характеристика образу батька в мистецтві з давніх часів традиційно віддзеркалювала систему духовних, морально-етичних, і політичних цінностей своєї історичної епохи. Визначаємться основний контекстуальний вектор наступних частин дослідження: аналіз образу батька надалі буде здійснюватися з урахуванням архетипічних владних значень, що закріпилися за батьківською постаттю з найдавніших часів.
