Дисертація присвячена вивченню суті інституту досудового відшкодування шкоди, визначенню його змісту, аналізу міжнародних законодавчих актів, що регулюють порядок поновлення прав потерпілих, порушених злочином або проступком. У роботі зазначається, що досудове відшкодування шкоди, заподіяної злочином, є формою захисту прав фізичних та юридичних осіб перед судом та кримінальним переслідуванням. Незалежно від того, який закон був порушений, держава гарантує його відновлення (компенсацію).
Вивчивши думку процесуальних науковців про доцільність подання цивільного позову на досудовому етапі, було встановлено, що існують об'єктивні підстави для подання такого позову у кримінальному процесі. Закон надає жертві злочину право подати цивільний позов у кримінальному процесі або подати цивільний позов. Аналіз іноземного кримінально-процесуального законодавства показує, що процедура спільного розгляду скарг потерпілих і кримінального переслідування обвинувачених характерна для кримінального судочинства багатьох держав.
Під час дослідження нами опрацьовано міжнародне законодавство, спрямоване на захист прав жертв. Було встановлено, що відповідно до міжнародних юридичних документів кожна особа має право відновити свої права не тільки шляхом вирішення цього питання на національному рівні, а й шляхом звернення до міжнародних інстанцій. Україна визнала міжнародні нормативно-правові документи частиною своєї правової системи. Правоохоронні органи та суди зобов'язані, зокрема, дотримуватися міжнародних угод, згода на зобов'язання яких була надана Верховною Радою України, на досудовому та судовому етапах кримінальної справи.
Судова практика показала, що відсутність ясності у кримінальному процесі щодо вирішенні позовів про компенсацію потерпілим призвело до широкого застосування міжнародного права в цій галузі.
Слід зазначити, що всі наслідки злочинів, які завдають певної шкоди, можна розділити на два типи вигод, які негативно впливають на жертв внаслідок вчинення соціально небезпечних злочинних дій.
У першому випадку злочин стосується матеріальних благ, а постраждалим заподіяно матеріальну шкоду. У другому випадку злочинні дії завдають шкоди нематеріальному майну (здоров'ю, життю людини, психічному стану і т.). Внаслідок вчинення злочину потерпілі завдають фізичної, моральної та матеріальної шкоди.
Аналіз змісту національної наукової літератури показав, що найбільша увага приділяється відшкодуванню матеріального збитку. За результатами опитування встановлено, що у діяльності слідчих та дізнавачів виникають складнощі у вирішенні питання про компенсацію фізичної шкоди – 39,5 %, моральної шкоди – 50,3 % та майнової шкоди – 10,2 %.
Конкретизовано, що ефективний і дієвий захист жертв злочинів неможливий без застосування конкретних заходів, починаючи з моменту коли стало відомо про злочин або проступок.
Видається обґрунтованим та логічним, що такий кількісний критерій, як сума відшкодування, у досудовому порядку є суттєвим показником роботи слідчих, дізнавачів та інших учасників досудового розслідування.
Обґрунтована позиція про те, що причинно-наслідковий зв'язок між вчиненим злочином і завданим збитком повинен бути встановлений якомога швидше після отримання повідомлення про злочин. При цьому для захисту прав і законних інтересів особи, яка зазнала шкоди в результаті злочину, необхідно якомога швидше присвоїти йому статус потерпілого, тобто на початковому етапі попереднього розслідування, і це змусить уповноважених осіб встановлювати обставини заподіяння шкоди на етапі внесення відомостей до ЄРДР, а в окремих випадках і до їх внесення.
Відзначається, що основним способом визначення характеру і величини збитку є процесуальні та слідчі дії (розшукові), такі як тимчасовий доступ до речей і документів (вилучення), обшук, допит, призначення і проведення судово-медичної експертизи.
Обґрунтовано висновок, що у разі заподіяння майнової шкоди внаслідок злочину доцільно призначити та провести судово-економічну, товарознавчу, криміналістичну, технічну та інші експертизи.
Вказується, що формами досудового відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочинним діянням, є добровільне відшкодування в досудовому порядку та обов'язкове відшкодування, яке досягається шляхом обшуку, вилучення та повернення майна або коштів їх законним власникам.
Слід зазначити, що формою досудового відшкодування майнової шкоди є особиста відповідальність, солідарна відповідальність та регресний порядок стягнення. У разі недосягнення досудового відшкодування завданої шкоди цивільний позов обов’язково вирішується у вироку суду. Тільки за рішенням суду цивільний позов може бути задоволений і виконаний.
Слід зазначити, що засобом повернення майна, порушеного внаслідок злочину, є використання правоохоронними органами з ініціативи зацікавлених осіб (потерпілих, цивільних позивачів або їх представників) або з їх ініціативи спеціальних правових актів, що полегшують повернення майна в його належний або первісний стан.
