Дисертацію присвячено дослідженню концепту Лінь, що відображає свідомість носіїв російської мови і має особливе значення для розуміння російського менталітету й національного характеру. Актуальність теми дослідження зумовлена необхідністю виявити в змісті названого концепту універсальне й національно специфічне, а також простежити специфіку суміщення в його семантиці архаїчних і сучасних значень. Крім того, з погляду носія китайської лінгвокультури концепт Лінь не був предметом спеціального лінгвістичного вивчення. Актуальність дослідження феноменів російської лінгвокультури представником китайської культури визначається тим, що в російській і китайській мовах принципово відмінними є способи вираження концептуальних значень, оскільки китайська й російська культури ґрунтуються на неоднаковому світорозумінні, пов’язані з різними релігіями. З огляду на це осмислення змістових відмінностей концептів є особливо важливим для перекладачів російської художньої, філософської, релігійної літератури китайською мовою, а також для викладачів російської мови в китайській аудиторії.
Уперше завдання концептуального аналізу досліджуваного феномена поєднуються з дидактичними завданнями викладання російської мови в китайській аудиторії. Актуальність реконструкції стереотипних уявлень про лінь зумовлена тим, що в процесі вивчення російської мови в китайській аудиторії викладачеві доводиться одні стереотипи, які регулюють сприйняття й інтерпретацію рідного мовлення, замінювати на такі, що відображають зміст чужої культури.
Мета роботи – виявити національно-культурну специфіку російського концепту Лінь у зіставленні з китайським.
Матеріалом дослідження слугують 5000 контекстів із Національного корпусу російської мови, а також дані етимологічних, історичних, сучасних тлумачних словників, словників синонімів, фразеологічних словників, збірки прислів'їв та приказок В. І. Даля; текстів російських народних казок зі збірки О. М. Афанасьєва, творів російської художньої літератури (комедії Д. І. Фонвізіна «Недоросток», байок І. А. Крилова, віршів О. С. Пушкіна, творів М.В. Гоголя, роману І. О. Гончарова «Обломов», повісті Ф. М. Достоєвського «Записки з підпілля», оповідань А. П. Чехова). Матеріал для зіставлення взято з історичних і сучасних тлумачних словників китайської мови, збірки китайських прислів'їв, збірки народних казок.
Методологічним підґрунтям дослідження є лінгвоконцептологічний підхід, який сприяє добору як предмета вивчення максимально повного складу мовних засобів, що репрезентують концепт, опису семантики слів-репрезентантів, застосуванню когнітивної інтерпретації результатів лінгвістичного аналізу, моделюванню змісту досліджуваного концепту як ментального феномена в його національній ідентичності, визначенню місця концепту в національній концептосфері та ін. Використано такий термінологічний інструментарій: «мовна картина світу», «концепт», «поняття», «слово», «внутрішня форма», «значення», «полісемія», «цінність», «оцінка», «конотація», «стереотип», «концептуальна метафора», «концептуалізація», «когнітивні ознаки», «когнітивна інтерпретація», «асоціативно-вербальна модель» тощо.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота виконана автором одноосібно, без співавторів.
У першому розділі обґрунтовано теоретико-методологічні засади дослідження: уточнено завдання зіставної лінгвокультурології, розглянуто етноспецифіку російської та китайської національних мовних картин світу, а також роль стереотипних уявлень і концептуальної метафори у формуванні мовної картини світу; розглянуто співвідношення термінів «концепт», «слово», «поняття», «внутрішня форма» та ін.
У другому розділі з’ясовано складну смислову структуру концепту Лінь: досліджено етимологію слів-репрезентантів, історичний план концепту; простежено зміни в семантиці російських слів і зіставлено їх із китайськими ієрогліфами. На базі семантичного та словотвірного аналізів слів різних частин мови виявлено когнітивні ознаки, що формують ядро концептуальних значень – понятійний, оцінний складники змісту концепту.
У третьому розділі здійснено лінгвокогнітивний аналіз полісемії прикметника ленивый, реконструйовано стереотипний образ ледачої людини; виявлено стереотипні уявлення про ледачу людину, концептуалізовані в російській і китайській фразеології, здійснено лінгвокогнітивний аналіз культурних моделей російської та китайської мов.
У четвертому розділі на матеріалі текстів російських народних казок, комедії Д. І. Фонвізіна «Недоросток», байок І. А. Крилова, віршів О. С. Пушкіна, творів М. В. Гоголя, роману І. О. Гончарова «Обломов», повісті Ф. М. Достоєвського «Записки з підпілля», оповідань А. П. Чехова з когнітивного та лінгвокультурологічного поглядів осмислено соціальні й національні стереотипи, пов'язані з лінощами. Розглянуто також джерела російського і китайського лінгвокультурних концептів: міфологічні, релігійні, національно-традиційні уявлення; подано порівняльну характеристику російського й китайського концептів.
