Дисертацію присвячено комплексному дослідженню адміністративно-правових засад запобігання корупції у сфері охорони здоров'я людини, формулюванню низки теоретичних положень та практичних висновків, спрямованих на вдосконалення чинного антикорупційного законодавства та практики його застосування у сфері охорони здоров'я людини.
Охарактеризовано основні підходи до розуміння сутності такого явища, як корупція. Встановлено, що відповідно до чинного законодавства України під охороною здоров’я розуміється певна система заходів, що функціонально здатні забезпечити збереження та відновлення фізіологічних і психологічних функцій стану здоров’я людини, що сприяє встановленню стану її оптимальної працездатності та соціалізації задля гарантування максимально можливої біологічної тривалості життя особи. Досліджено співвідношення категорій «охорона здоров’я» та «забезпечення громадського здоров’я» та зроблено висновок про їх синонімічність їх функціонального змісту.
До проблем сфери охорони здоров’я як сфери запобігання корупції віднесено: наявність реальних та потенційних конфліктів інтересів, що виникають між посадовими особами медичних закладів та виробниками лікарських засобів, іншими зацікавленими особами, що взаємодіють з питань використання публічних фінансів.
Визначено, що причинами корупційних ризиків у сфері запобігання корупції є: недостатній рівень ефективності здійснення функцій громадського контролю, зокрема, у частині відсутності чи фрагментарності нормативного закріплення можливості участі громадськості у здійсненні процедури конкурсного відбору на керівні посади закладів охорони здоров’я; складність процедури доступу до інформації про залишки та постачання лікарських засобів, що вимагає інтеграції таких відомостей до системи eHealth; відсутність механізмів забезпечення прозорості та об’єктивності у здійсненні процедури публічних закупівель лікарських препаратів та медичних засобів; відсутність критеріїв оцінки якості надання медичної допомоги, що вимагає розробки та закріплення національних стандартів її здійснення на галузевому рівні.
Підкреслено, що вжиття заходів із запобігання корупції у сфері охорони здоров’я вимагає реалізації функції громадського контролю, що є можливим шляхом функціонування Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення, процедура ведення якого встановлюється рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 09 лютого 2018 року № 166.
Визначено, що адміністративно-правовими заходами запобігання корупції у сфері охорони здоров’я є: пропагування здорового способу життя населення; мінімізація суб’єктивізму у прийнятті управлінських рішень з організації публічних закупівель лікарських засобів та медичних виробів, кадрового забезпечення керівного персоналу медичних закладів; запровадження функціонування громадських наглядових рад як форм громадського контролю на місцях; перегляд нормативних підходів до розуміння категорії «медична служба» у бік її трансформації як різновиду публічної служби.
У роботі встановлено, що на нормативному рівні суб’єктивне приватне (особисте) право на охорону здоров’я вперше було закріплено в середині ХХ століття із ухваленням Загальної Декларації про права людини 1948 року. Визначено, що цілями адміністративно-правового регулювання сфери охорони здоров’я є закріплення не лише механізмів надання медичної допомоги у разі її невідкладності та безумовності, але і сприяння досягненню впровадження ідеї доступності медичних послуг, розвинутості та фінансової незалежності медичних закладів, мінімізації проявів корупційних ризиків, що призводять до зниження якості медичного обслуговування та порятунку.
Визначено, що нормативне врегулювання права на охорону здоров’я здійснюється на міжнародному, загальнонаціональному та локальному рівнях. На міжнародному рівні врегулювання права на охорону здоров’я полягає у встановленні концептуальних засад дотримання права особи на життя та здоров’я, на здорове навколишнє природне середовище, на фізичне існування та соціальне буття. Визначено, що на міжнародно-правовому рівні відповідно до Регламенту Європейського парламенту I Ради (ЄС) № 1338/2008 від 16 грудня 2008 року про статистику Співтовариства щодо охорони громадського здоров’я, охорони праці та безпеки на робочому місці під системою охорони здоров’я розуміється сукупність гарантованих державою заходів із гарантування надання медичних послуг, реалізації права на захист від заподіяння невідновлювальних збитків для життя та здоров’я, права на безвідкладну медичну допомогу (порятунок), що здатно забезпечити людині права на здорове і продуктивне життя.
Ключові слова: безпека та оборона, воєнний стан, дізнання, дисципліна
та законність, досудове розслідування, забезпечення, кримінальне
провадження, Національна поліція, орган правопорядку та підрозділ дізнання,
повноваження, правова характеристика, принципи, процесуальний статус і
проходження служби, публічна безпека, структура.
