Дисертацію присвячено вирішенню наукового завдання щодо обґрунтування теоретико-методичного базису і розробки практичних рекомендацій для оцінки рівня конкурентоспроможності та застосування інструментарію для реалізації механізмів управління конкурентоспроможністю фермерських господарств.
З’ясовано, що управління фермерським господарством вимагає специфічного підходу через невеликі масштаби діяльності, залежності від природних умов, багатофункціональності фермера як керівника господарства, необхідності інновацій та новітніх технологій, а також поєднання виробничої, комерційної та соціальної складової його функціонування. Це вимагає від фермера гнучкості, стратегічного бачення та ефективного управління ресурсами і конкурентоспроможністю. Доволі часто фермерські господарства змушені кардинально удосконалювати управління не лише через конкуренцію та заради прибутку, але й заради виживання.
Результатом аналізу наукової літератури є систематизація наукових підходів щодо трактування термінів «конкурентоспроможність» та «управління конкурентоспроможністю». У межах розгляду генезису сформульовано авторське тлумачення терміну «управління конкурентоспроможністю фермерських господарств» як здатність конкретних фермерських господарств своєчасно й ефективно коригувати параметри операційної діяльності залежно від змін у зовнішньому середовищі для підтримання наявних і створення нових конкурентних переваг. Управління конкурентоспроможністю фермерських господарств – це системна категорія, яка відображає процес діяльності фермерського господарства з позиції його стратегічних цілей, що дозволить сімейним фермам та малим фермерським господарствам за рахунок реалізації менших обсягів унікальної продукції та лояльності покупців домогтися бажаного рівня конкурентоспроможності та генерування достатньої для відтворення маси прибутку.
Розроблено концептуальну схему застосування методичного інструментарію для управління конкурентоспроможністю фермерських господарств, яка поєднує статичну, динамічну та якісну оцінки критеріїв конкурентної переваги та передбачає розрахунок інтегрального показника – коефіцієнта конкурентних переваг, забезпечуючи тим самим максимальну об’єктивність отриманих результатів. Запропонована методика дозволить прогнозувати рівень майбутньої конкурентоспроможності, контролювати ефективність виконання ухвалених рішень, здійснювати коригуючі дії на основі аналізу інформації та врахування забезпечувальних чинників.
Встановлено, що функціонування фермерських господарств поєднує такі дві основні цілі: споживча – підвищення добробуту усіх членів родини фермера; виробнича – підвищення конкурентоспроможності заради максимізації доходу. Для малоземельних сімейних ферм закономірність взаємозалежності обсягів виробництва та конкурентоспроможності неприйнятна, оскільки через обмеженість ресурсів вони не можуть забезпечувати зростання конкурентоспроможності за рахунок ефекту масштабу. Причиною низької прибутковості фермерських господарств є неспроможність формувати великі товарні партії, з якими можна виходити на ринок без участі посередників, тим самим скорочуючи продовольчий ланцюг.
Запропонована методика оцінки конкурентоспроможності є простою та уніфікованою за рахунок використання доступної бухгалтерської та звітної інформації фермерських господарств. В основу методики покладено інтеграцію таких критеріїв конкурентних переваг фермерських господарств: фінанси, маркетинг, бізнес-процеси, інноваційність, соціально відповідальна діяльність, управлінська ефективність. Багатокутник конкурентних переваг є інструментом візуалізації та аналізу конкурентних переваг фермерських господарств. Він допомагає зрозуміти, де господарство має конкурентні переваги, а за якими напрямками потребує вдосконалення. Результати оцінки конкурентоспроможності фермерського господарства є підґрунтям для формування управлінських висновків щодо напрямів її покращення. Система управління фермерського господарства за результатами оцінки повинна забезпечити досягнення запланованих результатів. Тому фермеру слід ініціювати розробку заходів щодо зміцнення конкурентних переваг. Це дозволяє стратегічно планувати розвиток агробізнесу для підвищення конкурентоспроможності фермерського господарства на ринку.
