Рувін С. О. Правовий захист суспільної моралі в межах діяльності правоохоронних органів України

У дисертаційній роботі проведено цілісне й комплексне науково-теоретичне дослідження і запропоновано вирішення наукового завдання щодо особливостей правового захисту суспільної моралі в межах діяльності правоохоронних органів України. Розкрито зміст поняття основ теорії комплексного концептуального дослідження правового захисту системи суспільної моралі засобовим інструментарієм і заходами системи правоохоронних органів крізь призму інтегративної методології. За допомогою порівняльного методу принагідно здійснено спробу провести паралелі між нею й методологією соціальної взаємодії або соціального обміну, що застосовуються при вживанні заходів захисту системи суспільної моралі системою правоохоронних органів у практичній площині. Проаналізовано основні напрями визначення суті суспільної моралі у філософсько-правовому вимірі цього феномену, що, за таких обставин, передбачає загальносуспільне визнання певної стійкої системи правил поведінки особи на засадах критичного осмислення сущого та наявності правового обґрунтування особливостей суспільних взаємовідносин. Розкрито особливості застосування засобів примусу й переконання в процесі активного впливу правоохоронних органів на суб’єктів суспільних відносин задля захисту суспільної моралі. Відтак з’ясовано, що важливим чинником розуміння особливостей захисту суспільної моралі правоохоронними органами держави є положення, відповідно до якого упорядковуються суспільні відносини для забезпечення правопорядку й безпеки громадян на засадах розбудови правоохоронної системи, суб’єкти якої наділяються повноваженнями застосування легітимного примусу. Загалом, впливаючи на поведінку особи, примус допускає заперечення її волі. Саме тому актуалізується значення широкого застосування за таких обставин методу переконання, а тому констатується надзвичайна значущість саме цього методу у справі утвердження у свідомості особи високих морально-етичних стандартів. У межах правового захисту суспільної моралі виокремлено поняття гносеологічної константи як системного поняття, що об’єднує пізнавальний, моральний та емоційно-чуттєвий компоненти, які спільно детермінують пізнавальну діяльність суб’єкта права і знаходять прояв у різних видах професійної (правоохоронної) діяльності, скерованої на правовий захист суспільної моралі. Запропоновано трактувати триєдину мету постнекласичної раціональності у правовому захисті суспільної моралі в межах трансформації українського суспільства через поєднання раціонально-логічних підходів з інтелектуальними й особистісними якостями дослідника та на основі визнання динамічно змінюваної дійсності. Сформульовано визначення поняття дворівневості системи моральної саморегуляції, зокрема виокремлено підхід, що ґрунтується на компіляції двох взаємопов’язаних і взаємозумовлених детермінант: аксіологічної внутрішньої, яка становить собою ціннісний каркас засад суспільної моралі, що базується на історичних формах права, і нормативної зовнішньої, що основана на чинному міжнародному і вітчизняному законодавстві.