У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання, яке полягає у визначенні сутності та розкритті особливостей адміністративно-правового забезпечення місцевими державними адміністраціями територіальної оборони в Україні, розробленні пропозицій та рекомендацій щодо вдосконалення норм адміністративного законодавства у відповідній сфері на основі аналізу наукової літератури та провідних зразків зарубіжного досвіду.
Встановлено, що під територіальною обороною доречно розуміти сферу діяльності держави, органів місцевого самоврядування та громадськості, їх взаємодії та координації, що охоплює систему заходів, що здійснюються у мирний час та в особливий період з метою формування місцевої культури опору на рівні усталених традицій, цінностей, переконань, ідейно-культурних надбань місцевого населення, а також цілісного усвідомлення потреби участі у захисті території свого проживання, яке формується на рівні культури та спорту, національно-патріотичного виховання та культури сімейних відносин місцевого населення з метою забезпечення національної безпеки держави під час воєнних загроз інформаційного, енергетичного, гуманітарного та іншого характеру, а також в умовах надзвичайних ситуацій.
Акцентовано увагу на тому, що першою та фундаментальною особливістю забезпечення територіальної оборони є формування у населення на місцевому рівні резистентної ідентичності. До інших особливостей забезпечення територіальної оборони в Україні віднесено спрямованість на недопущення стихійності спротиву на рівні окремих громадян, їх груп та організацій на місцях, а також спрямованість на забезпечення патріотичної свідомості та стійкої мотивації місцевого населення в ході національного спротиву в умовах повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну.
Наголошено, що значення забезпечення територіальної оборони в Україні доречно розглядати крізь призму єдності місії, візії та цінностей забезпечення територіальної оборони. Визначено, що до завдань забезпечення територіальної оборони доречно віднести: забезпечення ефективних стратегічних комунікацій на місцевому рівні; захист критичної інфраструктури; забезпечення кібербезпеки; побудова інфраструктури безпеки; запобігання та протидія поряд із воєнними загрозами будь-яким іншим надзвичайним ситуаціям, пов’язаним із природними катаклізмами, радіаційними загрозами, небезпекою поширення епідемій та епіозоотій.
Виокремлено принципи, які постають у світлі перебудови безпекових реалій в українському суспільстві в умовах воєнного стану: принцип постійної готовності населення до нападу, обстрілу чи кібератаки; принцип стійкості критичної інфраструктури; принцип тісного взаємозв’язку з глобальною безпекою людства в ході забезпечення територіальної оборони; принцип активного спротиву та свідомого заперечення населенням України будь-яких форм співпраці з ворогом; принцип врахування в ході забезпечення територіальної оборони актуальних міграційних потоків; принцип недопущення необґрунтованого порушення прав людини в ході забезпечення територіальної оборони.
Доведено, що в умовах воєнного стану в Україні центральними суб’єктами забезпечення територіальної оборони в Україні постають Верховна Рада України, Президент України; Рада національної безпеки і оборони України; Кабінет Міністрів України; Міністерство оборони України; Міністерство освіти і науки України; інші центральні органи виконавчої влади; обласні та районні ради; сільські, селищні та міські ради; міський голова; Генеральний штаб Збройних Сил України; голова обласної військової адміністрації; правоохоронні органи; громадськість.
Наголошується, що місцеві державні адміністрації у системі суб’єктів забезпечення територіальної оборони в Україні виступають сполучною ланкою, формуючи комплексні платформи взаємодії з іншими суб’єктами.
