Представлена дисертація присвячена дослідженню виборчих технологій в Україні, зокрема їхньої специфіки застосування та основних тенденцій розвитку. Виборчі технології є важливим елементом політичної комунікації в сучасних демократіях, і їхнє впровадження значно впливає на результат виборчих кампаній, формування громадської думки та процес прийняття політичних рішень.Робота спрямована на аналіз змін у сфері застосування виборчих технологій, включаючи розширення їхньої ролі у формуванні політичної комунікації, зміцненні зв'язків між політичними партіями, виборцями, громадськими організаціями, медіа та міжнародними спостерігачами. Важливим аспектом роботи є дослідження процесів інституціоналізації та професіоналізації використання виборчих технологій в українському політичному контексті, а також їх впливу на політичне представництво та виборчий контроль.
Наукова новизна одержаних результатів полягає полягає у встановленні діалектичного зв'язку між розвитком виборчих технологій, демократичними трансформаціями та кризою інституційної довіри. Визначено, що специфіка застосування виборчих технологій в Україні детермінована особливостями перехідної демократії та зростаючими викликами цифровізації політичного процесу. У дослідженні раціонально обґрунтовано, що новітні виборчі технології, особливо ті, що використовують соціальні медіа, не лише формують електоральні уподобання, але й посилюють політичну поляризацію суспільства. Встановлено, що традиційні підходи до оцінки виборчих технологій, засновані на критеріях «ефективності» та «результативності», доповнюються новими вимогами до прозорості та етичності застосування таких технологій. Це дозволяє трактувати виборчі технології як інструмент демократичного представництва, за умови дотримання стандартів відкритості та рівноправності учасників політичного процесу. Дослідження також висвітлює процес реконцептуалізації ролі держави в регулюванні виборчих технологій. Показано, що держава одночасно заперечує використання маніпулятивних або тіньових технологій, таких як чорний піар та фейкові новини, і підтримує розвиток прозорих механізмів впливу на електоральну поведінку, зокрема через цифрові інструменти. Амбівалентність державної політики проявляється в тому, що, з одного боку, обмежуються непрозорі практики, а з іншого боку — стимулюється інституціоналізація технологій для підвищення адаптивності політичної системи до сучасних викликів. В роботі також визначено, що інтерпретація виборчих технологій в Україні на сучасному етапі змінюється в напрямку їх більш формалізованого застосування в публічних та державних інститутах, що дозволяє вибудовувати ефективнішу комунікацію між державою та громадянським суспільством.Практичне значення одержаних результатів визначається їх науковою новизною та можливістю застосування в практичній діяльності державних органів, місцевих органів самоврядування, політичних партій та неурядових організацій. Практичне значення дослідження відкриває нові можливості для розуміння виборчих технологій як інструменту політичної комунікації, формування електоральної поведінки та підвищення якості демократичних процесів в Україні. Результати дослідження можуть бути використані для розробки і вдосконалення виборчих стратегій, підвищення ефективності комунікації з виборцями та запобігання маніпулятивним практикам під час виборчих кампаній. Державні органи можуть використовувати результати дослідження для посилення прозорості та відкритості виборчих процесів, а також для забезпечення відповідності виборчих технологій міжнародним стандартам. Дослідження надає основи для формування ефективних виборчих стратегій, які базуються на новітніх цифрових технологіях, зокрема, соціальних медіа та big data, що дозволить партіям краще орієнтуватися в електоральних уподобаннях. Отримані дані можуть бути інтегровані у навчальні курси з політології, державного управління, права та комунікацій. Це сприятиме підготовці фахівців, здатних аналізувати та застосовувати сучасні виборчі технології
