Дмитренко О. А. Інституційна спроможність неурядового сектору в Україні

Отже загалом інституційну спроможність третього сектору в Україні можна охарактеризувати як внутрішню якість сектору, яка формується та комунікується сектором самостійно нині, в умовах, коли нормативне середовище не містить для цього бар’єрів. З іншого боку, відсутність зацікавленості з боку держави до цього процесу має в собі насамперед правові ризики зміни нинішньої ситуації, а також загрози залежності розвитку третього сектору в регіонах від політичної волі на місцях. Також чутливим залишається питання впливовості та добросовісності представників сектору. Відсутність окреслених кордонів та системи саморегуляції цих аспектів серед його представників часто несе репутаційні ризики для сектору в цілому. Підсумовуючи, можемо також відзначити, що розвиток коаліцій серед НУО в перспективі може стати базисом для вирішення та регуляції аспектів, пов’язаних із позиціюванням та підтримкою решти спроможностей НУО, які розвиваються. Рівень розвитку фінансової спроможності організацій свідчить про актуалізацію роботи адвокаційних організацій, оскільки посилення цієї спроможності більшою мірою відбувається силами сектору.