Марія Курандо. «Фізична ядерна безпека в зонах міжнародних конфліктів». – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 052 – Політологія. – Одеський національний університет імені І. І. Мечникова МОН України, Одеса, 2024.
Дисертація присвячена дослідженню фізичної ядерної безпеки в зонах міжнародних конфліктів, а саме питанням фізичного захисту ядерних установок під час збройних конфліктів. Останніми роками ця тема набула значного розголосу у зв’язку з окупацією Запорізької атомної електростанції (ЗАЕС) російськими військовими. Дійсно, російське вторгнення в Україну викликало дискусії про недостатність міжнародно-правової бази щодо фізичного захисту ядерних установок під час війни.
Незважаючи на існуючі положення міжнародного гуманітарного права (МГП), міжнародне співтовариство не змогло змусити Росію вивести свої війська з ЗАЕС і припинити бойові дії.
Війна в Україні та Запорізька криза виявили виклики та недоліки не лише в положеннях МГП, а й у самому режимі фізичної ядерної безпеки. Одна з найбільших проблем, з якою стикається режим, полягає в тому, що він не був розроблений для протидії загрозам з боку державних акторів.
Концепт фізичної ядерної безпеки постійно розвивалася, щоб відповісти на нові загрози. Починаючи з асоціації з фізичною безпекою ядерних матеріалів, його найновіша інтерпретація ґрунтується на запобіганні, виявленні та реагуванні на крадіжку, диверсію, несанкціонований доступ, незаконну передачу чи інші порушення, пов’язані з ядерними матеріалами, іншими радіоактивними речовинами або їх супутніх об’єктів. Пов’язані переважно з діями терористичних груп, процедури фізичної ядерної безпеки були спрямовані на боротьбу із загрозами з боку недержавних суб’єктів. Таким чином, випадок загрози ядерним об’єктам державною армією хоч і розглядався гіпотетично, але не отримав належної уваги. Питання подальшої еволюції концепту залишається відкритим.
Захист ядерних об’єктів у воєнний час також виявився нелегким для міжнародної спільноти. Українська АЕС залишається окупованою та перебуває у розпалі бойових дій. Багато експертів пропонували різні підходи до вирішення кризи. Якщо одні виступали за розробку та впровадження нового, більш глибокого режиму фізичного захисту ядерних об’єктів, то інші не збиралися порушувати встановлений порядок. Щодо українського випадку неодноразово наводився досвід Індії та Пакистану, зокрема існуюча між двома країнами Угода про заборону нападів на ядерні установки та об’єкти, підписана в 1988 році. Однак не було жодного пояснення того, як і чи могло це спрацювати в Україні. Крім того, недоліки цієї угоди рідко аналізувалися.
Наукову новизну дослідження пояснює необхідність вивчення можливостей практичної реалізації цього двостороннього починання в повоєнному сценарії України. Аналіз ґрунтується на ретельному вивченні суперництва Індії та Пакистану, що пояснює мотивацію такого парадоксу співпраці. Крім того, дослідження пояснює, чому двостороннє співробітництво є кращою альтернативою багатосторонньому, що провалилося. Для вітчизняної політології робота є однією з перших спроб дослідити можливості розв’язання запорізької кризи та започаткувати зміцнення міжнародної практики запобігання та подолання випадків, подібних тому, що відбувається в Україні.
У даному дисертаційному дослідженні:
Вперше:
- переглянуто концептуальний розвиток фізичної ядерної безпеки як практичного інструменту в рамках міжнародного ліберального порядку та інституційного розвитку режиму ДНЯЗ;
- застосовано концепт фізичної ядерної безпеки щодо одного з найгостріших викликів Україні та міжнародній безпеці загалом – атак Росії на українські ядерні установки;
- критично досліджено ефективність міжнародно-правової бази, включаючи Сім незмінних стовпів і П’ять конкретних принципів фізичного захисту ядерних установок у воєнний час Міжнародного агентства з атомної енергії;
- розглянуто застосування міжнародного досвіду кейсів як інструменту підвищення ефективності розв’язання кризових ситуацій та управління фізичною ядерною безпекою;
- визначено основні виклики для багатостороннього співробітництва щодо фізичного захисту ядерних установок у воєнний час та наслідки для вирішення кризи фізичної ядерної безпеки України;
Удосконалено:
- вивчення особливостей державного співробітництва в рамках ліберального міжнародного порядку щодо режиму фізичної ядерної безпеки;
- опис викликів багатостороннього співробітництва у відповідності з кризою ліберального міжнародного порядку;
- оцінка «необхідних» та «можливих» заходів для покращення фізичної ядерної безпеки;
Набуло подальшого розвитку:
- на основі вивчення праць сучасних українських та зарубіжних науковців визначення понять «ядерна безпека» та «концепт фізичної ядерної безпеки»;
- вплив національних інтересів держав на їх готовність розвивати прозоре співробітництво у сфері фізичної ядерної безпеки на багатосторонньому та двосторонньому рівнях.
