В дисертації здіснено філософсько-антропологічний аналіз мистецтва, яке розглядається у якості свідчення соціальної ситуації та інструменту культурологічної діагностики. Дисципліною, що ставить в центр своїх досліджень філософське осмислення феномену мистецтва, є антропологічно орієнтована естетика – «філософія мистецтва». Антропологічний вимір естетики тлумачить мистецтво як практику культивування людського в людині, адже людське є дечим нестабільним, неприродним, і саме культура відіграє фундаментальну роль у формуванні духовного світу людини та людства загалом.
Увага приділяється інтерпретації змісту категорій мімезису і катарсису, розроблених ще в античності Арістотелем, які ставляться у контекст антропологічної ролі мистецтва. Мімезис постає не як пасивне відображення, а як активна творча дія, через яку людина освоює різні виміри реальності та розширює власний досвід буття. Катарсис трактується в онтологічному вимірі як звільнення від нижчих пристрастей і потреб. Арістотель переносить акцент на естетичну функцію катарсису: мистецтво, зокрема трагедія, очищає душу через співпереживання та співчуття.
Вже вищезгадана проблематичність людського буття виявляється через протиставлення об’єктивізму і суб’єктивізму. Об’єктивізм розглядає людину в контексті природно-космічних процесів, що іменується онтологізмом, тому роль міметичних практик зводиться до наслідування природних форм, а роль мистецтва – до копіювання дійсності. Суб’єктивізм, що розглядає людину як базову реальність для пояснення дійсності, обертається антропологізмом, що містить редукційні тенденції.
Людина є природною істотою, вона належить світові природи, але завдяки творчо-перетворювальній діяльності людина освоює та змінює власну природу. Взаємодія між людиною та природою відбувається через діяльність як специфічну активність: перетворюючи природу, олюднюючи її, людина сама твориться нею. Цей взаємовплив, що виступає парадоксом, складає зміст поняття культура. Культура виступає буттєвим діалогом, що конституює людину, адже її залучення у світ культурних предметів створює простір для перевтілення особистості.
Мистецтво є такою антропологічною практикою, «неорганічним тілом людини», що звільняє людину від природної обмеженості та сприяє її емансипації в екзистенційно-антропологічному вимірі. У роботі критично осмислено гуманістичний марксизм та його переінтерпретацію представниками Франкфуртської школи, які розглядають мистецтво в контексті екзистенційної емансипації. Проаналізовано концепт культуріндустрії як свідчення включення феноменів духовної культури у сферу ринкових відносин, що призводить до переформатування мистецтва у розважально-утилітарний вимір. Відчуження, що виникає як реакція на поширення масової культури, виходить за межі особистісного виміру людської душі. Опозиційним до активного агресивного впливу культуріндустрії на свідомість є мистецтво, що сприяє розвитку чуттєвого сприйняття і мислення.
В сучасному світі антропологічна роль мистецтва виразно акцентована у формах кіномистецтва. Філософія мистецтва розвивається в просторі філософії кіно як особливий вид мистецтва, що пропонує нові можливості для філософського дослідження. Кіно може інтерпретувати філософські концепції у візуальній формі, роблячи їх доступнішими для широкої аудиторії.
Практичне значення дослідження розкривається через аналіз освітньої ситуації, де освіта розглядається як Bildung – процес становлення людського в людині, всебічний розвиток особистості. На прикладі викладання історії і теорії світового кіномистецтва продемонстровано можливості включення мистецьких практик у навчальний процес для розуміння людського становища у світі. Освіта виконує дві взаємопов’язані функції: підготовку до професійного життя та формування особистості.
Філософія відіграє важливу роль в освіті, надаючи їй глибини та сенсу. Вона допомагає формувати критичне мислення, розвивати здатність до абстрактного мислення та аналізу, а також заохочує до пошуку відповідей на фундаментальні питання буття. Філософія освіти повинна зосереджуватися на розкритті внутрішнього світу людини.
Сучасна освіта часто надмірно зосереджена на інноваціях та швидких результатах, ігноруючи при цьому важливість традицій та спадщини. Для подолання цієї проблеми необхідно поєднати традиційні та інноваційні методи навчання, а також приділяти більше уваги розвитку гуманітарних дисциплін, таких як філософія та мистецтво. Особливо важливо інтегрувати у навчальний процес мистецькі практики, зокрема кіно, яке може слугувати потужним інструментом для розвитку емпатії, критичного мислення та розуміння інших культур.
Ключові слова: мистецтво; людина; філософія мистецтва; методологія; мімесис; катарсис; особистість; ідентичність; антропологічні ідеї; спілкування; персональна ідентичність; візуальне мислення; освіта; культура; творчість.
