Каращук К. Л. Медіація у виконавчому провадженні.

Дисертацію присвячено особливостям процедури примирення, що забезпечує сторонам збереження партнерських взаємовідносин, можливість проводити подальшу спільну діяльність у різних сферах: сімейній, трудовій, медичній, економічній, корпоративній, фінансовій, промисловій, туристичній, будівельній тощо. Досліджено правову природу медіації, проведено аналіз плюралізму підходів науковців до визначення поняття «медіація», розроблено авторське визначення цього поняття, з’ясовано ґенезу правового регулювання інституту медіації. Проаналізовано визначення поняття «медіація», яке дають різні науковці, на основі чого запропоновано власне визначення. Під медіацією запропоновано розуміти один із видів альтернативних способів вирішення спорів між сторонами, в основі якого є засади добровільності, конфіденційності, самовизначення та рівності прав сторін, у якому за посередництвом нейтрального, незалежного, неупередженого медіатора, що здійснює організацію процесу переговорів, проте не ухвалює рішень замість сторін, вони знаходять консенсус. Виокремлено основні ознаки медіації. Досліджено правову природу медіації та зроблено висновок, що вона є дихотомічною: публічно­ та приватно­правовою. Зроблено висновок, що публічно­правова природа медіації полягає у забезпеченні державою гарантій ефективності механізму поновлення права особи у випадку обрання нею цього виду альтернативного способу вирішення спору (зокрема, можливість примусового виконання угоди, укладеної за результатами медіації). Приватно­правова природа відносин із медіації полягає в тому, що вони ґрунтуються на основі принципів добровільності, самовизначення та рівності прав сторін. Аргументовано, що за місцем у системі права медіація, як і інші альтернативні способи вирішення спорів, є комплексним міжгалузевим інститутом­механізмом захисту права. На основі здійсненого аналізу історичного розвитку інституту медіації у різних культурах та правових системах запропоновано власну періодизацію такого розвитку, виокремлено такі основні етапи: 1) зародження та становлення медіації (до XX ст.); 2) формування сучасного правового регулювання медіації (XX ст.); 3) інституціоналізація медіації (XXI ст.). В Україні у 2021 році прийнято Закон України «Про медіацію». Розкрито зміст механізму медіації як структурованого процесу, а також у підрозділі виокремлено функції медіації та наведено їхній зміст. Функціями медіації визначено такі: 1) несудове врегулювання спорів; 2) субсидіарність до судового чи іншого юрисдикційного процесу; 3) Підвищення рівня виконуваності судових рішень та рішень інших юрисдикційних органів; 4) запобігання повторному виникненню спорів; 5) зниження навантаження на судову систему; 6) покращення доступу до правосуддя; 7) підвищення рівня правової культури; 8) сприяння збереженню конфіденційності; 9) сприяння збереженню добрих стосунків сторін. Розкрито особливості процедури медіації в ході виконавчого провадження, розкрито умову зростання рівня виконуваності угоди, укладеної за результатами медіації, запропоновано середники збільшення ефективності реалізації медіаційних процедур на завершальній стадії юридичного процесу. На основі прикладів із власної практики проведення медіації у виконавчому провадженні окреслено потенціал і переваги застосування процедури медіації під час примусового виконання рішень, а також наведено найбільш дієві медіаційні техніки, застосовувані на практиці проведення медіації у виконавчому провадженні (активне слухання; перефразування; віддзеркалення; запитання; формулювання пропозицій; кокус; нейтральна оцінка; мозковий штурм; рольова гра; інтереси, а не позиції; пошук спільних цінностей; позитивна комунікація; кероване обговорення; використання ресурсів; поступове врегулювання; завершення медіації; альтернативи (BATNA (Best Alternative To a Negotiated Agreement – найкращий варіант дій, який сторона може вжити, якщо не зможе досягти домовленості в ході переговорів. Іншими словами, це план Б на випадок провалу переговорів) та WATNA (Worst Alternative To a Negotiated Agreement – найгірший варіант дій, який сторона може вжити, якщо не зможе досягти домовленості в ході переговорів. Іншими словами, це план В на випадок провалу переговорів). Обґрунтовано положення про те, що, за умови законодавчого закріплення механізму примусового виконання угоди, укладеної за результатами медіації, її виконуваність зросте. Зазначено, що Директива 2008/52/ЄС зобов'язує держави­члени ЄС забезпечити можливість примусового виконання угоди, укладеної за результатами медіації, з метою, щоб медіація не сприймалася як «слабша альтернатива» судовому розгляду, адже сторони повинні мати впевненість, що досягнуті домовленості будуть виконані, якщо вони обрали такий вид ADR як медіацію, а не універсальну судову форму захисту своїх прав.