Дисертацію присвячено теоретико-методологічним і практичним аспектам публічного управління у сфері реабілітації військовослужбовців Збройних Сил України. Обґрунтовані концептуальні підходи до організації процесу реабілітації з урахуванням актуального стану справ. На основі аналізу інформації розроблено методику трансформації сфери управління, включаючи структуру, взаємозв’язок елементів та пошук джерел фінансування. Проаналізована нормативно-правова база з цього питання в Україні дозволяє виявити нерегульовані компоненти системи та звернути на них увагу задля оптимізації кадрових, фінансових та управлінських ресурсів. Проаналізовано освітній компонент питання та висвітлено системну проблему відсутності працюючої схеми навчання всіх необхідних фахівців. Виявлено резерви підвищення потенціалу військової охорони здоров’я. Виокремлено розуміння феномену здоров’я як цілісної системи цінностей для кожної особистості та площину впливу в соціальній сфері установок і тенденцій. Розглянуто різні визначення слова «реабілітація» та визначено, що найбільш точним є поняття та одиниця виміру «комплексна реабілітація», оскільки вона асоціюється із соціальномедичним простором. Встановлено, що потенційний ринок реабілітаційних послуг в Україні достатньо великий для створення функціональної системи комплексної реабілітації військовослужбовців ЗСУ в поєднанні з єдиним медичним простором для широких верств населення. Державна кадрова політика у сфері охорони здоров’я є сукупністю національних правил або зобов’язань, які підвищують спроможність ЗСУ забезпечувати медичне обслуговування свого особового складу шляхом впровадження системи критеріїв професійної придатності спеціалістів у цій галузі та запровадження механізму перевірки останніх при призначенні на вищі посади. Системний підхід до вирішення реабілітаційних заходів передбачає участь мультидисциплінарної команди, що включає медичних і фізкультурно-спортивних реабілітологів, обов'язково включає психолога. Система морально-психологічної допомоги є дефіцитною як з точки зору кадрового забезпечення, так і з боку якості надання послуг. Доведено, що увагу необхідно приділити фінансуванню галузі охорони здоров’я України в контексті комплексної реабілітації військовослужбовців загалом та військового відомства зокрема. У чинному законодавстві про охорону здоров’я в Україні відсутні зміни щодо порядку фінансування військової охорони здоров’я, а в системі охорони здоров’я цивільного населення України відсутній комплекс послуг, який би передбачав реабілітаційні послуги військовослужбовцям-учасникам бойових дій. Це спричиняє значну нестачу надавачів послуг з комплексної реабілітації, нерівномірний розподіл коштів, що перешкоджає використанню цивільних ресурсів та потужностей лікувальної фізкультури та спорту в інтересах військової охорони здоров’я. Вирішення актуальних питань, пов’язаних зі створенням ринку надання реабілітаційних послуг населенню України, яке постраждало від військової агресії, передбачає прийняття на державному рівні рішень щодо створення єдиного медичного простору для населення України. Складність адміністрування військової системи охорони здоров’я пов’язана зі складністю процесу керування: управління здійснюється в рамках кількох організаційних систем, які впливають на управління багатофункціональними об’єктами, ці об’єкти також характеризуються складним набором правил. Систему військової охорони здоров’я можна розглядати як комплекс взаємопов’язаних органів, що здійснюють військове управління, служб, що здійснюють всебічну підтримку військ, організацій і ресурсів, які залучені до зміцнення фізичного та психічного здоров’я, профілактики захворювань, усунення джерел небезпеки для фізичного та психічного здоров'я військовослужбовців. Запропоновано теоретичний метод до підходу планування заходів, які б дозволили створити комплексну систему реабілітації в рамках здоров’язбережувального простору України в умовах обмежених фінансових ресурсів. Ми вважаємо ефективним оптимізацію методів планування як спосіб реалізації місії створення простору реабілітаційних послуг для військовослужбовців ЗСУ в складних умовах сьогодення. Основна мета ефективності в управлінні проектами – це намір зменшити витрати, а також забезпечити вищий результат і зменшити тривалість проекту. Науково-практичне значення отриманих результатів лежить в площині розширення та доповнення сучасних знань, теоретичних підходів до обґрунтування політики щодо забезпечення безпеки України в контексті удосконалення державної політики у сфері охорони здоров’я. Теоретичні аргументи, висновки та пропозиції можуть бути використані в практичній діяльності державних службовців та посадових осіб з метою підвищення ефективності їх політики щодо формування єдиного здоров’язбережувального простору України
