Дисертація присвячена комплексному дослідженню правових, теоретичних та практичних аспектів забезпечення прав людини під час здійснення спеціального досудового розслідування (in absentia). У роботі розглядаються особливості цього інституту в контексті сучасного кримінального процесуального законодавства України, аналізуються його проблемні аспекти та надаються науково обґрунтовані пропозиції щодо вдосконалення нормативного регулювання.
Проведено ґрунтовний історико-порівняльний аналіз концепції здійснення кримінального провадження за відсутності підозрюваного (обвинуваченого) крізь призму правових традицій різних історичних періодів — від античної доби Стародавнього Риму до правових систем Середньовіччя.
Встановлено, що нормативні акти зазначених епох передбачали диференційовані підходи до оцінки неявки підозрюваного, переважно трактуючи її як прояв зневаги до державної влади та її судових інституцій. За
відсутності особи, підозрюваної у вчиненні правопорушення, кримінально-процесуальна система історично схилялася до застосування репресивних заходів, які, окрім суто юридичних наслідків, мали також соціально-каральну
спрямованість. Відсутність обвинуваченого часто розцінювалась не тільки як ухилення від правосуддя, але й як самостійний делікт, що тягнув за собою додаткові санкції. Окрім того, простежено взаємозв’язок між політичними
системами того чи іншого історичного періоду та механізмами реалізації кримінального судочинства (in absentia).
На підставі комплексного дослідження здійснено періодизацію розвитку інституту спеціального досудового розслідування в Україні в період незалежності, що дозволяє простежити динаміку його нормативного становлення та еволюції правозастосовної практики. Запропоновано виокремлення таких ключових періодів: серпень 1991 р. – листопад 2012 р. – період дії кримінально-процесуального законодавства радянського періоду, з
формальними нормами заочного кримінального провадження без практики їх застосування; листопад 2012 р. – січень 2014 р. – період дії нового КПК без передбаченої процедури заочного кримінального провадження; січень 2014 р. – січень 2015 р. – період запровадження інституту спеціального досудового розслідування, як форми заочного кримінального провадження; січень 2015 р. – лютий 2022 р. – період вдосконалення інституту спеціального досудового розслідування та формування слідчої та судової практики; лютий 2022 р. – грудень 2024 р. – період реформування інституту спеціального досудового розслідування в умовах діє воєнного стану.
Визначено, що початком сучасного етапу запровадження та розвитку кримінального провадження за відсутності підозрюваного (обвинуваченого) in absentia було визначено прийняттям Закону України «Про внесення змін до
Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо невідворотності покарання за окремі злочини проти основ національної безпеки, громадської безпеки та корупційні злочини» від 7 жовтня 2014 року №
1689-VII.
Доведено, що інститут спеціального кримінального провадження (in absentia) відіграє ключову роль у забезпеченні засад справедливого судочинства в умовах, коли підозрюваний чи обвинувачений навмисно ухиляється від участі у процесі або перебуває поза межами юрисдикції національної правової системи. Його нормативно-правове регулювання в Україні спрямоване на досягнення складного балансу між імперативною необхідністю захисту
публічних інтересів та забезпеченням фундаментальних прав і свобод особи, стосовно якої здійснюється кримінальне переслідування.
Проте, ґрунтовний аналіз правозастосовної практики свідчить про наявність суттєвих прогалин у правовому регулюванні цього інституту. Зокрема, виявлено дефіцит нормативної деталізації процесуальних гарантій, що
ускладнює забезпечення ефективного захисту прав підозрюваного за його відсутності. Крім того, встановлено відсутність єдиної концептуальної моделі застосування спеціального досудового розслідування, що призводить до
неоднорідності судової практики, створення потенційних ризиків оскарження рішень у міжнародних судових інстанціях та порушення стандартів, закріплених у Європейській конвенції з прав людини.
Дослідження свідчить, що, хоча український підхід до здійснення кримінального провадження in absentia не є абсолютно унікальним у глобальному контексті, він має суттєву специфіку, пов’язану з актуальними
викликами у сфері національної безпеки та боротьби з особливо небезпечними кримінальними проявами. Відзначено, що його нормативна та практична імплементація зорієнтована переважно на забезпечення невідворотності
покарання за злочини, які становлять загрозу суверенітету держави, її територіальній цілісності та громадській безпеці, що відрізняє українську модель від традиційних європейських підходів.
З огляду на виявлені недоліки та міжнародний досвід, обґрунтовано необхідність комплексного реформування законодавчих механізмів, що регулюють спеціальне кримінальне провадження.....
