Дисертаційне дослідження зосереджено на питанні вдосконалення фізичної підготовки школярів у сучасних реаліях. Зокрема, обґрунтовано, розроблено, створено та апробовано експериментальним шляхом методику розвитку швидкісно-силових здібностей старшокласників (10–11 класи) засобами дзюдо у процесі занять з фізичної культури.
Практика дзюдо допомагає розвивати швидкісно-силові здібності, загальну та силову витривалість, координацію рухів і підвищувати фізичну працездатність учнів. Водночас заняття сприяють розвитку морально-вольових і психічних рис у школярів. Досягнутий рівень швидкісно-силової підготовленості під час спеціалізованих тренувань позитивно впливає на спортивні результати й адаптацію до різних видів діяльності. До того ж широкий спектр діяльності, з яким учень стикається у повсякденному житті, потребує значного рівня розвитку швидкісно-силових здібностей. Регулярні заняття дзюдо сприяють підвищенню уваги, її концентрації, а також удосконаленню фізичних здібностей, особливо тих, які пов’язані із швидкістю та силою. За допомогою анкетування було досліджено мотивацію та ставлення учнів 10–11 класів до спорту в цілому; визначено основні мотиви, які спонукають учнів до занять руховою активністю, фізичними вправами; досліджено вплив занять фізкультурно-оздоровчою і спортивною діяльністю на учнів та вплив занять з дзюдо на вдосконалення фізичних якостей учнів, особливо на розвиток швидкісно-силових здібностей. Антропометричні методи дозволили оцінити рівень фізичного розвитку школярів. Для аналізу змін функціональних показників учнів, які займаються дзюдо, упродовж експерименту було досліджено функціональний стан учнів 10–11 класів. Встановлено, що заняття з дзюдо впливають на психоемоційний стан старшокласників. За допомогою вимірювання рівнів ситуативної та особистісної тривожності було виявлено їх динаміку в процесі тренувань, що дозволило оцінити позитивний вплив дзюдо на психологічний комфорт учнів. Низька ефективність навчально-тренувальної діяльності учнів пояснюється тим, що вони мають високу ситуативну тривожність, яка негативно впливає на показники координації та уваги. З’ясовано, що методика розвитку швидкісно-силових здібностей учнів 10–11 класів засобами дзюдо в навчально-тренувальному процесі передбачає дотримання певних вимог та виконання структурованого алгоритму дій. Основними етапами цього алгоритму є: 1) оцінка початкового рівня фізичної підготовленості школярів; 2) вибір найбільш ефективних фізичних вправ, спрямованих на вдосконалення швидкісно-силових здібностей; 3) визначення найбільш ефективних методів виконання обраних вправ; 4) встановлення тривалості періоду вдосконалення цих здібностей і кількості тренувальних занять. Алгоритм управління розвитком швидкісно-силових здібностей побудований на основі моделювання навчального процесу, де враховуються принципи індивідуалізації та особистісно-орієнтований підхід до вибору рухової активності. У цій моделі визначається мета проєктування рівнів оволодіння боротьбою, також зазначається адекватний та раціональний вибір методів і засобів для досягнення мети згідно рівнів фізичного розвитку й фізичної підготовленості учнів; характеризується структура змісту та проведення навчально-тренувальних занять, а також здійснюється контроль за рівнем оволодіння змістом навчально-тренувального процесу з дзюдо. Встановлено, що основними засобами покращення швидкісно-силових здібностей під час навчально-тренувальних занять з дзюдо для школярів-дзюдоїстів виявилися спеціальні фізичні вправи, прийоми дзюдо в положеннях стоячи та в партері, а також рухливі ігри з елементами боротьби. Якість та швидкість виконання фізичних вправ залежали від рівня фізичної, технічної підготовленості учнів.
