Кханал Х. Х. Клiнiчне, терапевтичне i прогностичне значення варiабельностi електрофiзiологiчних властивостей мiокарда при гострому iнфарктi мiокарда

Обстежено 130 хворих на гострий iнфаркт мiокарда. У хворих проведено вивчення дисперсiї вiдрiзка QT та його частин. Вiдзначається, що виникнення гострого iнфаркту мiокарда супроводжується збiльшенням коригованих i некоригованих показникiв дисперсiї QT у 2,6-3,5 рази порiвняно з контрольною групою, починаючи з перших днiв гострого перiоду захворювання, деяким зменшенням цих показникiв у серединi пiдгострого перiоду та повторним пiдвищенням на початку перiоду одужання. Рiст показникiв дисперсiї QT залежить вiд виникнення самого iнфаркту мiокарда i наявностi артерiальної гiпертензiї, цукрового дiабету та розмiру ураження серця i величини фракцiї вигнання лiвого шлуночка серця. Успiшне використання тромболiтичної терапiї стрептокiназою та iнгiбiторiв ангiотензин- перетворюючого ферменту, атенололу та амiодарону зменшує рiвень показникiв дисперсiї QT та його частин, що свiдчить про зменшення гетерогенностi реполяризацiї при гострому iнфарктi мiокарда. Використання показникiв дисперсiї QT та його частин має високу прогностичну цiннiсть, чутливiсть та специфiчнiсть, що зумовлює їх використання як з дiагностичною метою, так i для контролю ефективностi терапевтичних втручань.