Копилов К. В. Генетична компонента агроекосистем на прикладі різних порід великої рогатої худоби.

З метою оцінки особливостей генофондів доместикованих видів тварин за полілокусними системами у даній роботі виконано порівняльний аналіз розподілу довжин фрагментів ДНК, фланкованих інвертованими повторами тринуклеотидних мікросателітних локусів, у сільськогосподарських та близько-родинних диких видів копитних, а також розглянуто процеси внутрішньовидової генетичної диференціації за генетико-біохімічними системами у порід і внутрішньо породних груп великої рогатої худоби, що розводяться у різних еколого-географічних умовах. Вперше отримані дані про відмінності доместикованих видів від диких близькородинних за перевагою фрагментів малої довжини в спектрах продуктів ампліфікації ДНК, фланкованих тринуклеотидними мікросателітними локусами (ISSR-PCR маркери). Найбільшу кількість ISSR-PCR маркерів було отримано при використанні в якості праймерів тринуклеотидних мікросателітних локусів, що належать до пурин-піримідинових послідовностей. Вперше виявлена подібність між представниками Ungulata і Delphinidae за цілим рядом молекулярно - генетичних маркерів. Рівень середньої гетерозиготності у великої рогатої худоби вказує на особливості умов розведення тварин, аніж їх приналежність до заводських чи автохтонних порід. Подібність генетичних структур порід, сірої української з адаптованими до екстремальних умов розведення, а також з деякими внутрішньопородними групами, що відтворюються в умовах високого рівня техногенного забруднення дає змогу припускати, що автохтонні породи мають потребу в менш суттєвих перетворень при адаптації до несприятливих умов розведення, що необхідно враховувати при формуванні стійких агроекосистем.