Алієва З. К. Словесність народів Закавказзя в наукових студіях українських орієнталістів кінця ХІХ - початку ХХ століть: рецепції й дистрибуції.

У дисертації на архівних та рідкісних друкованих матеріалах розглядається науковий внесок М.Гулака, О.Навроцького, Л.Лопатинського, А.Кримського у скарбницю закавказьких народів та українську орієнталістику. Серед перших науковців з України, які в силу несприятливих умов опинилися на Кавказі, були члени Кирило-Мефодіївського товариства, двоюрідні брати - М.Гулак та О.Навроцький. Досконало вивчивши там азербайджанську, перську та грузинську мови, вони грунтовно дослідили фольклор тюркських народів ("Деде Коркуд"), творчість М.Фізулі ("Лейла і Меджнун"), Нізамі Гянджеві ("Іскандер-наме"), Ш.Руставелі ("Витязь у тигровій шкурі") тощо. У дисертації значна увага приділяється науковій спадщині талановитого українського орієнталіста Л.Лопатинського (1842-1922), який усе життя присвятив вивченню усної народної творчості, етнографії та мов численних етносів Закавказзя, зокрема азербайджанського. Та світове визнання принесла йому "Кабардинська граматика із словником", перша фундаментальна праця про одну з мов іберійсько-кавказької спільноти. Лопатинський був першим серед фундаторів та незмінним головою Кавказького відділу Московського археологічного товариства. На ХП археологічному з'їзді у Харкові він виступив із доповіддю "Російські суфікси. Вплив кавказьких мов на їх утворення", яка викликала бурхливу суперечку.