Об'єкт дослідження: артеріальна гіпертензія. Мета дослідження: вдосконалення діагностики перебігу артеріальної гіпертензії на підставі оцінки наявності синдрому інсулінорезистентності, активності неспецифічного запалення, структурних параметрів лівого шлуночка серця, а також визначення метаболічних ефектів бета-адреноблокатора бісопрололу та його впливу на рівень С-реактивного білка та інтерлейкіну-6. Методи дослідження: поставлені задачі виконували за допомогою клінічних, біохімічних, імунологічних та інструментальних методів дослідження. Практичне значення отриманих результатів: отримані дані поширюють наукові уявлення про вплив інсулінорезистентності та чинників неспецифічного запалення на розвиток артеріальної гіпертензії. З метою визначення інсулінорезистентності хворим на АГ рекомендовано проводити пероральний тест толерантності до глюкози і визначати ІЧІ як до, так і після тесту, що значно підвищує специфічність виявлення порушень вуглеводного обміну. Наявність вісцерального типу ожиріння несприятливо впливає на перебіг АГ з формуванням гіпертрофічних типів ремоделювання лівого шлуночка. В динаміці спостереження за хворими з АГ необхідно визначати рівні СРБ та ІЛ-6 для аналізу вираженості хронічного гемодінамічного стресу та ефекту антигіпертензивного лікування. Обгрунтовано застосування високоселективних бета-блокаторів у хворих на артеріальну гіпертензію з інсулінорезистентністю та метаболічними порушеннями й високим рівнем неспецифічних маркерів запалення. Наукова новизна отриманих результатів: комплексно досліджено взаємозв’язок вуглеводного, ліпідного обміну, наявності ожиріння, ступеня АГ та типу ремоделювання міокарда ЛШ. Встановлено щільний позитивний кореляційний взаємозв’язок між САТ і базальним рівнем інсуліну та негативний кореляційний взаємозв’язок між САТ і ІЧІ до навантаження глюкозою у хворих на АГ. Доведено, що існує асоціація між ІМТ та ступінем АГ, рівнем інсуліну та ІЧІ як до, так і після ПТТГ. Визначено, що при андроїдному типі ожиріння рівень глюкози та інсуліну вищий, ніж пригіноїдному типі, а ІЧІ нижчий. Тобто доведено, що ожиріння, особливо абдомінальний тип, гіперінсулінемія та ІР мають патогенетичний зв’язок у хворих на АГ. Одержано результати стосовно плазматичних рівнів ІЛ-6 та СРБ у хворих на АГ з ІР. Доведено, що рівень ІЛ-6 та СРБ збільшується зі зростанням ІМТ, рівнів АТ, ТГ, загального ХС, коефіцієнта атерогенності, рівнів інсуліну, як до, так і після навантаження глюкозою. Встановлено, що в інсулінорезистентних пацієнтів з АГ рівень ІЛ-6 та СРБ вищий, ніж у інсуліночутливих. У хворих на АГ, як із наявністю ІР, так і без неї, рівень чинників неспецифічного запалення вищий, ніж у практично здорових осіб. Встановлено, що при концентричній гіпертрофії ЛШ максимальні рівні інсуліну, ТГ, ІЛ-6 та СРБ, ІМТ; при ексцентричній гіпертрофії рівні зазначених чинників знижуються. Уперше доведено, що високоселективний бета-адреноблокатор бісопролол знижує рівні ІЛ-6 та СРБ, а також не має певного впливу на рівень інсуліну, глюкози та чутливість тканин до інсуліну в динаміці лікування. Ступінь впровадження: Результати дослідження впроваджені в практичну роботу лікувальних закладів м. Харкова та області: міських клінічних лікарень №11, № 17 і № 18 м. Харкова, Балаклійської, Зміївської та Красноградської центральних районних лікарень; а також в навчальний процес кафедри сімейної медицини та загальної практики ХМАПО. Сфера (галузь) використання: медицина, кардіологія.
