Статкевич Л. П. Форми і функції інтертекстуальності в поезії Томаса Стернза Еліота

У дисертації здійснено багатоаспектний аналіз міжтекстових зв'язків у поетичних творах Т.С. Еліота 1910-1930-х років, досліджено домінуючі в них форми та функції інтертекстуальності. Виявлено інтертекстуальну рамку метатексту поета, яку формують Біблія, "Метаморфози" Овідія, "Сатирикон" Петронія, "Божественна комедія" Данте, твори Шекспіра. До джерел запозичення численних мотивів та образів Еліота належать також наукові дослідження з антропології - "Золота гілка" Дж. Фрезера та "Від ритуалу до роману" Дж. Вестон. Продемонстровано, що творчість Еліота являє собою експліцитний та імпліцитний діалог із попередниками. Поет органічно синтезує відомі та маловідомі образи, мотиви і теми, які є знаками світової культури від язичництва до модернізму. Ці знаки художньо трансформуються за допомогою таких форм інтертекстуальності, як цитата (атрибутована і неатрибутована), ремінісценція, алюзія, парафраза, міфема, міфологема, вкраплення "чужого" стилю. Відповідно до джерела запозичення інтексти класифіковано як міфологічні та літературні. З'ясовано особливості одноступеневої та полігенетичної інтеракції в метатексті Еліота. Проаналізовано різноманітні прояви міжтекстових зв'язків на рівні власне інтертекстуальності, паратекстуальності та архітекстуальності. Визначено й схарактеризовано домінантні для поезії Еліота функції інтертекстуальності: культурно-семіотичну, семантико-трансформаційну та структурно-наратологічну.