В дисертації наведене теоретичне узагальнення та нове вирішення актуальної наукової задачі урології - підвищення ефективності лікування хворих з одно- і двобічними пошкодженнями та первинною і вторинною обструкцією тазового відділу сечоводу шляхом раціонального вибору хірургічного втручання та вдосконалення відомих оперативних методів з урахуванням визначених нових патогенетичних факторів, що впливають на розвиток післяопераційних ускладнень.Відновлення в ранні терміни цілісності травмованих під час акушерських або гінекологічних операцій тазового відділу сечоводу шляхом накладання уретероуретероанастомозу або зняття стискуючої лігатури приводило до розвитку післяопераційних ускладнень у 45,5% хворих і є недоцільною. Використання малоінвазивного ендоскопічного втручання, шляхом проведення хворим з пошкодженнями тазового відділу сечоводу відеоуретероскопії дозволило у 31,8% випадків під візуальним контролем розбужувати зону перев'язки (стиснення), встановити внутрішній стент та відновити пасаж сечі, що дозволило уникнути у цих хворих етапного реконструктивно-відновлювального оперативного лікування.Встановлено, що використання модифікованого способу хірургічного лікування первинної і вторинної обструкції тазового відділу сечоводу у дорослих в стадії уретерогідронефрозу шляхом видалення розширеної нижньої третини сечоводу зі створенням високого уретероцистонеоанастомозу дозволило досягти позитивного результату лікування у 85,7% хворих у порівнянні з 42,9% (фі2=0,20 p<0,01) у пацієнтів з корекцією патологічних змін сечоводу шляхом традиційного способу - його резекції та звуження. Застосування удосконаленого способу хірургічного лікування хворих з двобічною обструкцією тазового відділу сечоводу в стадії двостороннього уретерогідронефрозу шляхом заміни тазового відділу сечоводу петлею здухвинної кишки дозволило досягти позитивного результату лікування у 75,0% хворих. Застосування модифікованого способу vesicopsoas-hitch пластики при розмірах дефекту від 3 до 10 см між дистальним і проксимальним відділами пошкоджених тазового відділу сечоводу дозволило зменшити розвиток сечових нориць і вторинних післяопераційних стенозів та досягти позитивного результату лікування у 94,1% хворих (в групі порівняння 40,8%, фі2=0,20 p<0,01). Для відновлення відтоку сечі із нирки в сечовий міхур при розмірі дефекту між проксимальним і дистальним відділами сечоводу більше 10 см доцільною є аутотрансплантація нирки з виконанням уретероцистоанастомозу.Восстановление в ранние сроки целостности травмированных во время акушерских или гинекологических операций тазовых отделов мочеточников путем наложения уретероуретероанастомоза или снятие лигатуры приводило к развитию послеоперационных осложнений у 45,5% больных и является нецелесообразной. Последнее обусловлено предыдущей операционной травмой, часто, значительной кровопотерей и морфологическими изменениями мочеточников в зонах повреждения. Использование малоинвазивного эндоскопического вмешательства, путем проведения больным с повреждениями тазовых отделов мочеточников видеоуретероскопии позволило в 31,8% случаев под визуальным контролем разбужировать зону перевязки (сдавления), установить внутренний стент и восстановить пассаж мочи, что позволило избежать в этих случаях этапного реконструктивно-восстановительного оперативного лечения.Установлено, что использование модифицированного способа хирургического лечения первичной и вторичной обструкции тазового отдела мочеточников у взрослых в стадии уретерогидронефроза путем удаления расширенной нижней трети мочеточников с созданием высокого уретероцистонеоанастомоза позволило достичь положительного результата лечения в 85,7% больных в сравнении с 42,9% (фи2=0,20 p<0,01) у пациентов с коррекцией патологических изменений мочеточника путем традиционного способа - его резекции и сужение. Применение усовершенствованного способа хирургического лечения больных с двусторонней обструкцией тазовых отделов мочеточников в стадии двустороннего уретерогидронефроза путем замены тазовых отделов мочеточников петлей подвздошной кишки позволило достичь положительного результата лечения у 75,0% больных. Распространение соединительнотканного процесса на 2 - 5 см за границы травмированного во время перевязки или пересечения мочеточника и большие размеры дефекта между рубцово-измененными дистальным и проксимальным отделами мочеточников является причиной развития мочевых свищей и вторичных послеоперационных стенозов при восстановлении проходимости мочеточников традиционными оперативными методами с использованием уретероуретероанастомоза или операции Боари. Применение модифицированного способа vesicopsoas-hitch пластики при размерах дефекта от 3 до 10 см между дистальным и проксимальным отделами поврежденных тазовых отделов мочеточника позволило уменьшить развитие мочевых свищей и вторичных послеоперационных стенозов и достичь положительного результата лечения у 94,1% больных (у группе сравнения 40,8%, фи2=0,20 p<0,01). Для восстановления оттока мочи из почки в мочевой пузырь при размере дефекта между проксимальным и дистальным отделами мочеточника больше 10 см целесообразно выполнять аутотрансплантацию почки с наложением уретероцистоанастомоза.
