Рум'янцева М. О. Клініко-патогенетичні особливості та тактика диференційованого лікування функціональної диспепсії у дітей.

Проведено клінічне обстеження 127 хворих дітей з функціональною диспепсією (ФД) та 45 здорових дітей. Показано, що розвитку ФД у дітей сприяє жіноча стать та вік 7-12 років, причому роль цих факторів поглиблюється наявністю супутньої патології, обтяженою спадковістю, патологією антенатального періоду, особливостями вигодовування під час першого року життя. Встановлено, що ФД у дітей пов'язана з певними типами темпераменту, акцентуаціями характеру, амбі- та інтравертністю, високим або середнім рівнем тривожності та стресовими ситуаціями. Серед дітей, хворих на ФД, переважають пацієнти із епігастрально-больовим синдромом (ЕБС), інфіковані H. pylori, які хворіють понад 3 роки. Решта випадків припадає на постпрандіальний синдром (ППС) та змішану форму захворювання. Встановлено, що ЕБС поєднується із схильністю до гіперацидності, а ППС та змішана форма - із нормацидністю, причому наявність H. pylori корелює з кислотністю шлункового вмісту. Доведено, що вісь "гастрин-мелатонін" відіграє істотну роль в патогенезі ФД дитячого віку. На основі клініки, результатів гастро-рН-моніторингу та рівня гастрину й мелатоніну показано, що основним антисекреторним засобом для корекції кислотоутворюючої функції шлунка в дітей із ЕБС має бути Н2-гістаміноблокатор фамотидин, який ефективно редукує клінічну симптоматику, нормалізує кислотність, не викликаючи гіпоацидності, за відсутності гіпергастринемії й меншого підвищення рівня мелатоніну в порівнянні з інгібітором протонної помпи лансопразолом.