Мирович К. Є. Клініко-патогенетичне обґрунтування неофасціогенезу у жінок із цистоцеле і ректоцеле

Дисертація присвячена обґрунтуванню застосування синтетичних матеріалів з метою зниження кількості рецидивів у пацієнток, що становлять групу ризику їхнього виникнення після хірургічного лікування цистоцеле і ректоцеле. У роботі на підставі ретроспективного клініко-статистичного аналізу віддалених результатів хірургічного лікування генітального пролапсу показано, що частота рецидивів захворювання в 82,5% випадків пов'язана з порушеннями з боку фасціальних тазових структур, що використовуються для реконструкції нормального взаєморозташування тазових органів. При цьому встановлена залежність виникнення рецидивів від факторів ризику, що свідчать про наявність сполучнотканинної недостатності, обумовленої дистрофічними змінами або наявністю системної дисплазії сполучної тканини.На підставі визначення значимості виділених факторів розроблена математична модель розрахунку індивідуального ризику розвитку рецидивів захворювання після його хірургічного лікування. Об'єктивність прогностичних даних, одержуваних у результаті побудові математичної моделі, була підтверджена дослідженням морфологічних особливостей будови і обмінних процесів сполучної тканини у хворих, віднесених до групи ризику. Застосування методів неофасціогенезу в хірургічному лікуванні цистоцеле і ректоцеле у таких пацієнток дозволяє знизити частоту рецидивів в 4,3 рази в порівнянні з методами, заснованими на використанні власних сполучнотканинних структур. Разом з тим, рутинне використання даних методів є недоцільним у зв'язку з істотним ускладненням оперативного втручання і наявністю високого ризику інтра- і післяопераційних ускладнень.