Сепехрі Н. С. Клінічно ізольований синдром: неврологічні прояви, діагностика та прогноз трансформації в розсіяний склероз

Дисертацію присвячено дослідженню клінічних особливостей клінічно ізольованого синдрому, факторів прогнозуванню ризику його переходу у розсіяний склероз. Визначено найчастіші клінічні варіанти клінічно ізольованого синдрому, охарактеризовано особливості МРТ-картини його різних варіантів та передбачувані за допомогою МРТ фактори ризику трансформації клінічно ізольованого синдрому в розсіяний склероз. Монофокальне ураження визначалося у 13% хворих, мультифокальне - у 87%. Найчастіше спостерігалося поєднане ураження демієлінізуючим процесом перивентрикулярної області головного мозку і мозолистого тіла, лобових і тім'яних часток, перивентрикулярної області та тім'яних часток, рідше спостерігали сумісно перивентрикулярну область, лобну і скроневу частки півкуль, а також перивентрикулярну, субкортикальну області і мозочок. За допомогою нейроімунологічного дослідження доведено аутоімунну спрямованість імунних процесів у хворих. При HLA-генотипуванні хворих виділено протективні алелі та алелі ризику. У хворих на РС найчастіше спостерігалися алелі: DQB1 *06, DRB5 *01 і DRB1 *15. При цьому DQB1*06 діяла як сприятливий чинник і зменшувала ризик переходу клінічно ізольованого синдрому в розсіяний склероз. Розроблено математичну модель прогнозування ризику переходу клінічно ізольованого синдрому в розсіяний склероз на підставі використання таких критеріїв: кількість і топографія локалізації вогнищ демієлінізації за даними МРТ, наявність перифокального набряку, HLA-алелі.Обгрунтовано необхідність застосування пульсових доз внутрішньовенного крапельного введення метилпреднізолону у поєднанні з парабульбарним введенням дипроспану хворим на ретробульбарний неврит, що суттєво впливає на динаміку офтальмологічних показників і результат лікування ретробульбарного невриту.