У дисертаційний роботі на підставі комплексного клініко-неврологічного, нейропсихологічного, імунологічного, генетичного досліджень наведено теоретичне обґрунтування і нове вирішення наукового завдання – удосконалення діагностичної та диференціально-діагностичної тактики хворих із великим нейрокогнітивним розладом нейродегенеративної й судинної етіології та малим нейрокогнітивним розладом різного генезу. За результатами проведеного порівняльного аналізу чинників ризику розвитку когнітивних порушень із ВНКР різної етіології показники артеріального тиску (р < 0,0001), тривалості АГ (р < 0,0001), вмісту загального холестерину (р = 0,0013) та ІМТ (р < 0,0001) були достовірно вищими, ніж у групі хворих із МНКР та групі контролю. У пацієнтів із ВНКСР частіше спостерігали судинні чинники ризику, ніж за ВНКДР. У хворих із МНКСР показники артеріального тиску (р < 0,0001) та ІМТ (р < 0,0001) були достовірно вищими, ніж у групі з МНКДР. Формування когнітивного дефіциту з ВНКР різної етіології характеризувалося особливостями динаміки змін нейропсихологічного статусу, а саме: на ранній стадії ВНКДР переважали просторові та мнестичні розлади, в разі ВНКСР – виконавча дисфункція. За подальшого прогресування цих захворювань до помірної стадії ці відмінності є більш стертими та важко розмежовуваними. У пацієнтів із ВНКСР визначені менші інтелектуальномнестичні розлади порівняно з ВНКДР: за шкалою MMSE – менш виражені порушення в орієнтації (р = 0,0053) та пам’яті (р = 0,0058), за шкалою МоСА – менш виражені розлади орієнтації (р = 0,0150) та «відстрочене відтворення»(р = 0,0334), за шкалою FAB – в субтестах «фонетична швидкість мови» (р = 0,0205). За окремими субтестами шкали ADAS-cog найбільш вагомі відмінності відмічені за субтестами на розпізнавання слів (р = 0,0103), здібності до розмовної мови (р = 0,0208). Встановлені відмінності залежно від ступеня тяжкості когнітивного дефіциту. Під час дослідження нейрокогнітивного профілю в пацієнтів із МНКР за шкалою MMSE не спостерігали ймовірних розходжень загальної кількості балів (р = 0,6209) за МНКСР та МНКДР, проте у хворих з МНКР дегенеративного ґенезу переважали більш виражені розлади пам’яті, особливо відстроченого відтворення (р = 0,0102), орієнтації (р = 0,0046). У хворих із МНКСР – регуляторні когнітивні порушення – увага та рахунок (р = 0,0443), порушення планування й організації діяльності. За результатами порівняльного аналізу особливостей психоемоційної сфери за окремими доменами шкали NPI в пацієнтів з ВНКСР депресивні розлади були найпоширенішим симптомом як за легкого, так і за помірного ступеня тяжкості, ніж за ВНКДР (р = 0,0284). У хворих із ВНКДР за однакового ступеня тяжкості частіше спостерігали розлади сну (р = 0,0479), (р = 0,0038), дратівливість / лабільність настрою (р = 0,0492), (р = 0,0421). Пацієнти з МНКДР значно частіше демонстрували тривогу (р = 0,0040) та дратівливість (р = 0,0013) порівняно з групою МНКСР. У хворих із ВНКДР за легкого ступеня тяжкості спостерігалося порушення функціональної активності в повсякденному, що характеризувалося втратою здатності виконувати складні види (інструментальної) активності з відносним збереженням здатності догляду за собою, в пацієнтів із ВНКСР за помірного ступеня тяжкості порушення елементарних видів (базисної) повсякденної активності (одягання). У хворих із МНКР різної етіології не було відмічено істотних порушень функціональної активності в повсякденному житті за шкалою BADLS, окрім відмінностей за субтестами шкал: «здатність робити покупки» (р = 0,0013), «орієнтація в часі» (р = 0,0111). Установлено, що концентрації IL-17A та IL-23 в сироватці крові у хворих із ВНКР були достовірно вищі, ніж у групі контролю (р = 0,0335), (р = 0,0265). Рівень IL-17A у сироватці крові хворих із ВНКДР був значно вищим (р = 0,0481) порівняно з хворими на ВНКСР та групою контролю (р = 0,0023). У хворих на МНКР та у групі контролю істотних відмінностей показників концентрації прозапальних цитокінів IL-17A та IL-23 в сироватці крові не спостерігали, але значущі відмінності були виявлені для IL-17A – між пацієнтами з МНКДР та контрольною групою (р = 0,0436), для IL-23 – між пацієнтами з МНКДР (p = 0,0019) та групою контролю (p = 0,0019) й підгрупами з МНКДР та МНКСР (p = 0,0004). Такі результати можуть підтверджувати, що МНКР дегенеративного ґенезу може бути ранньою стадією ВНКДР, а підвищення концентрацій IL-17A та IL-23 – додатковим маркером ризику прогресування МНКР у ВНКДР. Достовірні кореляційні зв’язки в пацієнтів із ВНКДР установлені між сироватковою концентрацією IL-23 та нейрокогнітивними шкалами: MMSE(r = -0,553; p = 0,032), MoCA (r = -0,592; p = 0,020), ADAS˗cog (r = 0,760; р = 0,001). Генетичне дослідження не виявило поліморфізму гена с.429Т/G пресеніліну 1 (PSEN1) в обстежених пацієнтів із ВНКР (гомозигота ОR = 100%), що свідчить про відсутність цього генетичного маркера в досліджуваній популяції.
