Строкова С. О. Прихильність до лікування та залишковий високий ризик як фактори впливу на клінічний перебіг захворювання після інфаркту міокарда.

Дисертаційна робота присвячена оптимізації та підвищенню ефективності лікування хворих, які перенесли інфаркт міокарда, на підставі вивчення факторів, що впливають на прогноз і перебіг захворювання при тривалому спостереженні. Створено реєстр хворих, які перенесли інфаркт міокарда, проаналізовано дані 1920 "повідомлень про хворого з встановленим діагнозом інфаркту міокарда", на підставі яких показано, що недостатня ефективність лікування хворих з інфарктом міокарда частково може бути обумовлена недостатньою поінформованістю пацієнтів про захворювання (у 24,7 % випадків діагноз інфаркту міокарда встановлений на прийомі в поліклініці), не виконанням стандартів ведення хворих на догоспітальному етапі в повному обсязі, а також високою питомою вагою пацієнтів, у яких інфаркт міокарда був першим проявом ІХС (35 %). Для вивчення проблеми прихильності до лікування та її вплив на 3-х річний прогноз був проведений ретроспективний аналіз 316 історій хвороби хворих, яким при виписці із стаціонару для тривалого прийому були призначені препарати чотирьох груп базисної терапії. Через три роки після перенесеного ІМ нами було проведено опитування хворих або їх родичів про прихильність до терапії та подальший перебіг захворювання, за допомогою якого з'ясовано, що одним з факторів, що впливають на розвиток ускладнень у віддалений період після інфаркту міокарда є низька прихильність до рекомендованої терапії. З метою апробації методу підвищення прихильності до терапії та вивчення способів корекції високого залишкового ризику обстежено 157 хворих, які перенесли інфаркт міокарда. На підставі даних доведено, що апробовані підходи, спрямовані на підвищення прихильності до терапії (телефонні нагадування) і корекція високого залишкового ризику сприяють не тільки більш суворому виконанню рекомендацій лікаря, а й зниженню кількості ускладнень протягом 6 місяців після перенесеного інфаркту міокарда. Результати порівняльної оцінки двох стратегій корекції високого залишкового ризику (максимальна доза статину або комбінація статину і фенофібрату), свідчать про більш високу ефективність прийому максимальних доз статинів.