Андрєєв С. В. Морфофункціональне обґрунтування хірургічного лікування рецидивуючої посткоїтальної дизурії у жінок.

Дисертація присвячена актуальній проблемі клінічної урології - підвищенню якості життя жінок з рекурентною секс-індукованою дизурією шляхом патогенетичного обґрунтування консервативних та хірургічних лікувальних заходів, що запобігають уретральному рефлюксу і висхідному інфікуванню сечового тракту. У дисертації доведено, що патогенетичною основою РД у жінок репродуктивного віку служить неспецифічний рефлюкс-уретрит внаслідок секс- індукованого патологічного закидання в уретру вагінальних виділень, які володіють зниженою кислотністю і сапрофітним бактеріальним компонентом, чому сприяють індивідуальні анатомічні особливості присінку піхви, достовірними і патогномонічними з яких є вагінальна ектопія і надлишкова мобільність дистального відділу уретри у присутності УГС. Запропоновано патогенетичну модель розвитку захворювання. Для діагностики анатомічної схильності жінки до виникнення посткїтальної дизурії розроблена й випробувана методика вимірювання величини уретро-кліторального проміжку, що володіє більш збалансованої чутливістю, специфічністю і прогностичної цінністю, ніж традиційні критерії, засновані на візуальній оцінці розташування зовнішнього отвору уретри і тесті на його мобільність (проба O'Donnell). Розроблено принципи та алгоритм надання профілактичної допомоги жінкам з РД, заснований на заходи щодо запобігання впливу уретрального рефлюксу, що включає послідовне застосування поведінкової профілактики, а при її неефективності - хірургічної корекції, що забезпечує одужання або значуще клінічне поліпшення в 70,4% (32,0+38,4%) і 100,0% (84,4+15,6%) відповідно (p<0,001).