Чнгрян Г. В. Гібернація міокарда при гострих формах ішемічної хвороби серця: клінічні ознаки, ультраструктурні прояви, діагностика та лікування

Дисертацію присвячено оптимізації діагностики та лікування гострих форм ІХС шляхом вивчення особливостей їх клінічного перебігу та факторів ризику, динаміки показників ЕКГ та ЕхоКГ, а також ультраструктурних змін в КМЦ, залежно від наявності гібернованого (життєздатного) або незворотно ураженого (нежиттєздатного) міокарда. Обстежено 173 хворих із ГКС, серед яких 114 хворих із гострим ІМ з елевацією та без елевації сегмента ST і 59 хворих з НС на фоні ПІКС у співставленні з ультраструктурним дослідженням (12 експрес-некропсій міокарда померлих від ІМ). Встановлено, що у хворих з ГКС зменшення резервів скоротливості міокарда пов'язане з більшою кількістю факторів ризику ІХС, зокрема наявністю АГ, ЦД та професійно шкідливої праці. Нетиповий больовий синдром і тяжкі ускладнення ГКС більш характерні для незворотно ураженого міокарда. У пацієнтів із гострими формами ІХС та життєздатним міокардом спостерігається позитивна динаміка на ЕКГ у ділянках пошкодження, ішемії та інфаркту. При ЕхоКГ у динаміці обстеження цих пацієнтів позитивні зміни ФВ ЛШ не надають повної інформації щодо виявлення ознак гібернації міокарда, а найбільш інформативним є розрахунок індексів реґіонарної скоротливості ЛШ - СПЛС, ІндА. Встановлено наявність різних ультраструктурних варіантів ремоделювання, ураження і загибелі КМЦ (гіпертрофовані, оглушені, гіберновані, некротично та апоптотично змінені клітини) у ділянках ішемії та інфаркту при ГКС залежно від тяжкості ІМ і фонових захворювань. Залучення івабрадину (10 мг на добу) до складу оптимальної терапії НС на фоні ПІКС суттєво покращує ФВ ЛШ та індекси реґіонарної скоротливості у хворих із гібернованим міокардом. Галузь - медицина.