Сова О. А. Кінетика 131І в організмі лабораторних щурів, дозоутворення та біологічні ефекти опромінення за перорального надходження

Дисертаційна робота присвячена вивченню закономірностей і особливостей процесів надходження, накопичення, виведення 131І в органах і тканинах лабораторних щурів, формування в них поглинених доз за одноразового та тривалого перорального надходження; виявленню дозозалежних гематологічних та цитогенетичних змін. За одноразового надходження утримання ізотопу описується двома експонентами з коротким та тривалим ефективними періодами напіввиведення. Виявлено, що другою за вмістом 131І тканиною в організмі є шкіра, яка відіграє роль резервного депо. Розроблено та використано для практичних розрахунків методику, що дає змогу оцінити дози на клітини крові за макродозиметричними показниками. Розроблено і застосовано спосіб розрахунку доз додаткового опромінення органів радіонуклідами, що містяться у щитоподібній залозі (ЩЗ) та шкірі. Встановлено, що найбільшого опромінення зазнає тимус. Виявлено дозозалежне зростання до досягнення дози ~ 34 Гр ефективного періоду напіввиведення ізотопу (Теф) із ЩЗ , що можна пояснити розвитком гіпотиреозу, обумовленого помірним радіаційним ураженням тканини ЩЗ. За дози понад 34 Гр Теф зменшується, вочевидь, у зв’язку з початком розпаду тканини ЩЗ. Виявлено, що одноразове часткове блокування ЩЗ практично не має радіозахисного ефекту: доза у ЩЗ не знижується, зменшується лише її потужність. За тривалого надходження до організму щурів 131І накопичення в ЩЗ визначається трьома взаємопов’язаними дозозалежними змінними величинами – ефективним періодом напіввиведення, коефіцієнтом депонуваня йоду у ЩЗ та масою ЩЗ. Розроблено та застосовано методику кількісного визначення цих показників. За тривалого надходження до організму щурів 131І у кров’яному руслі суттєво зменшилась, порівняно з контролем, кількість малих лімфоцитів, що спричинено опроміненням тимуса йодом, депонованим у ЩЗ. Достовірно зросла частота аберантних метафаз за рахунок перебудов хромосомного типу, а саме дицентричних хромосом із супроводжуючими парними фрагментами, вільних ацентричних фрагментів та аномальних моноцентриків, поява яких вважається специфічною відповіддю на дію іонізуючого випромінення. Cпостерігали вірогідне збільшення геномних аберацій.