Назаренко Ю. А. Аксіологія релігійно-освітнього дискурсу

У дисертації вперше у вітчизняному релігієзнавстві проведено комплексне дослідження аксіологічної природи релігійно-освітнього дискурсу в умовах глобалізації й інформаційної революції, а також виявлено основні проблеми взаємодії освіти і релігії в сучасному освітньому просторі України. Розкрито, що система цінностей входить в ядро особистості й виступає як світоглядна основа всіх сфер і аспектів її життєдіяльності, включаючи релігійну та освітню. Проблема морального, духовному розвитку особистості, вибору системи цінностей є особливо актуальною в епоху глобалізації. Перед релігією й освітою важливою метою є формування ієрархії цінностей, яка впливає передусім на моделі поведінки особистості та її життєвий вибір. Ієрархія цінностей трактується як специфіка свідомості, в рамках якої формується особистість. Доведено, що у дослідженні аксіології релігії та освіти варто використати такі методологічні підходи: християнський персоналізм, який представляє собою поглиблену рефлексію над інтегральною концепцією людської особи, її цінністю; феноменологічну концепцію «аксіологічного Я» (Ю.Тішнер), яка відстоює непроминальну, важливу цінність особи як такої, а переживання власного Я як певної цінності (aksjos) вважає найбільш основоположним досвідом, з якого можна «вивести» інші Я. Представлено основні моделі взаємодії релігії й освіти протягом історії людства та їхні базові аксіологічні системи. Обґрунтовано необхідність формування аксіологічних засад релігійно-освітнього дискурсу на базових принципах міжрелігійного діалогу, консенсусу й толерантності. Основою міжконфесійного діалогу має бути людиноцентризм як провідна цінність сучасного релігійно-освітнього дискурсу, що виражається у вдосконаленні людини, розвитку її духовних якостей, моральних чеснот. Висвітлено проекологічне виховання в узагальнюючій концепції ecologia humana, що є спробою універсального схоплення широких проблем екології та життя людини. У сучасних умовах релігійно-освітній дискурс має бути спрямованим на поширення універсальних гуманістичних цінностей, навиків міжкультурної комунікації, поваги до «іншого». Дієвий міжрелігійний діалог повинен виховуватися на основі аксіологічних парадигм толерантності, любові, поваги. Пропагування гуманістичних цінностей у релігійно-освітньому дискурсі допомагає самопізнанню та баченню «аксіологічного Я» іншої людини.