Дисертація присвячена проблемі підвищення ефективності діагностики й хірургічного лікування постраждалих з ушкодженнями серця, що супроводжуються його контузією, на основі оптимізації діагностичної й хірургічної тактики. На основі комплексного клініко-експериментального дослідження й аналізу причинно-наслідкових чинників контузійних ушкоджень серця запропоновано ряд етіопатогенетичних напрямків діагностики та хірургічного лікування постраждалих із зазначеними ушкодженнями. Виявлено особливості клінічної картини у постраждалих з контузійними ушкодженнями серця, а також конкретизовано електрокардіографічні зміни, характерні для контузії серця. Розроблено й упроваджено в клініку експрес-методи ЕКГ-діагностики з використанням сучасних комп'ютерних методик. За результатами дослідження створено шкалу клінічної діагностики, що дозволяє об'єктивізувати діагностику контузії серця й прогнозувати її результат за допомогою бальної оцінки ранніх ознак дисфункції міокарда. Для морфологічної діагностики контузії серця вперше запропоновано гістохімічну методику визначення сумарного та внутрішньоклітинного вмісту електролітів в міокарді шлуночків, а також зниження мембранного потенціалу й ультраструктурних змін мітохондрій і міофібрилярного апарату кардіоміоцитів. У експерименті вивчено можливості здійснення комплексу діагностичних заходів при відтворенні на моделі контузії серця з проведенням аналізу ЕКГ, порушень серцевого ритму, вивчення морфогенезу й ультраструктурних змін у міокарді лабораторних тварин. У клініці розроблено спосіб визначення тяжкості контузії серця і встановлено, що в підгрупі постраждалих до 40 років з контузією серця, які не мають в анамнезі ознак кардіальної патології, підвищення рівня тропоніну I відзначено в 100,0% випадків. При цьому встановлені такі ступені: легкий - при значеннях тропоніну I менше 0,010 нг/мл; середній - від 0,010-0,0260 нг/мл; тяжкий - у інтервалі 0,0260-9,850 нг/мл у плазмі крові, що дозволяє рекомендувати тропонін I у якості основного високоспецифічного кардіомаркера для верифікації діагнозу контузії серця. У роботі представлено алгоритм лікувально-діагностичної тактики й удосконалено систему прогнозування результатів при контузійних ушкодженнях серця, що дозволяє виділити й систематизувати таких постраждалих у клінічні групи з однотипністю вирішення тактичних завдань і дає можливість застосувати диференційований підхід до хірургічного лікування різних видів контузій серця. Ці положення мають важливе наукове значення при визначенні прогнозу перебігу та потенційної небезпеки виникнення несприятливих наслідків у постраждалих із контузіями серця.Аналіз результатів проведеного дослідження й порівняльних результатів різних методик лікування дозволив визначити групи постраждалих для проведення традиційного лікування, "відкритих" хірургічних утручань і можливостей використання в клінічній практиці мініінвазивних технологій з використанням відеоторакоскопічних утручань. Мініінвазивний метод відеоторакоскопії, виконаної в перші години після надходження постраждалого з контузією серця в клініку, дозволяє первинно виявити травматичні ушкодження, наявність точного обсягу гемоперикарда й гемотораксу і прийняти обґрунтоване рішення щодо вибору подальшої хірургічної тактики. Проведення ранньої відеоторакоскопії дає можливість діагностувати післятравматичні ушкодження внутрішньогрудних органів, плевральні ускладнення травми грудей, зробити їх ендоскопічну корекцію, а також здійснити профілактику можливих ускладнень, що не обтяжує при цьому стан постраждалого. Застосування в клініці ранніх відеоторакоскопічних утручань дозволяє істотно скоротити терміни госпітального етапу лікування й досягти задовільних функціональних результатів у післяопераційному періоді.
