Одарчук І. В. Клініко-патогенетичні особливості пієлонефриту на тлі міхурово-сечовідного рефлюксу у дітей раннього віку.

Дисертаційна робота присвячена дослідженню клінічних особливостей та параклінічних показників активності запального процесу, маркерів фіброзоутворення, поліморфних варіантів гена TGFB1 у позиціях -509СТ та +869СТ при пієлонефриті на тлі міхурові-сечовідного рефлюксу у дітей раннього віку. Згідно проведеного ретроспективного дослідження встановлено, що міхурово-сечовідний рефлюкс є одним із основних факторів ризику розвитку пієлонефриту у дітей раннього віку. Визначено, що основу клінічної картини запалення нирок у дітей раннього віку склали сечовий (100 (100%) дітей), інтоксикаційний (84 (84,03±7,17%) дітей) та диспепсичний (35 (35,04±5,12%) дітей) синдроми. Визначено, що загальноприйняті показники активності запального процесу не мають достовірних відмінностей при первинному та вторинному пієлонефриті. Натомість пієлонефрит на тлі міхурово-сечовідного рефлюксу супроводжується активністю запального процесу зі зростанням рівня ПКТ, МХП-1 в сироватці крові хворих, що у 2,5 та 1,2 рази, відповідно, вище, порівняно із показниками дітей із первинним пієлонефритом. У ході роботи виявлено високі показники таких профібротичних маркерів, як галектин-3 та TGF В1 при наявності міхурово-сечовідного рефлюксу у малюків, що в 2,8 та 1,53 рази, відповідно, вище, порівняно із показниками дітей, хворих на первинний пієлонефрит. Також реєструвались високі показники профібротичних маркерів у обстежених із ВПН, у яких РКІ був вище за 0,17 у порівнянні із дітьми у яких показник РКІ був в межах норми. Діти-носії генотипу С-509С та Т+869Т гена трансформуючого фактора росту В1 мають важчий перебіг захворювання та гіперпродукцію сироваткового TGF-B1 аніж гетерозиготи та гомозиготи Т-509Т та С+869С.На підставі отриманих досліджень розроблено алгоритм діагностичних заходів, які спрямовані на виявлення розвитку фібротичних змін при пієлонефриті на тлі міхуро-сечовідного рефлюксу у дітей раннього віку.