Мета дослідження: теоретично обґрунтувати та емпірично дослідити структуру, функції, психологічні детермінанти потенціалу самореалізації особистості та специфіку його проявів.Методи дослідження. З метою вирішення поставлених дослідницьких задач в роботі використані: теоретичні методи: аналіз філософсько-методологічної і психологічної літератури, узагальнення і систематизація наукових фактів, процедур емпіричного дослідження, релевантних проблематиці потенціалу самореалізації особистості; методи психологічної діагностики та математичної обробки даних. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше: в контексті постнекласичного підходу визначено потенціал самореалізації особистості як емерджентну різно-багатовимірну характеристику складної полісутнісної цілісності, що здатна до самотрансценденції, авто-еко-організації і сизигії на різних рівнях взаємозв’язків та взаємосодії з Всесвітом, зокрема при організації власного життя в мінливих умовах інноваційно-дослідницької діяльності і кризи; виявлено структуру потенціалу самореалізації особистості, що складається з восьми компонентів, які об’єднали характеристики особистості формально-динамічного, змістовно-особистісного і соціально-імперативного рівнів (базові екзистенціальні ресурси, інноваційні ресурси, ресурси стійкості, ресурси самоменеджменту, ресурси самоактуалізації, ресурси психологічної зрілості, ресурси професійного самовизначення, ресурси синергії); обґрунтовано аутопоетичну іерархично-мережеву модель потенціалу самореалізації особистості, яка композиційно об’єднує ресурси, резерви й можливості особистості різних рівнів у три інтегральні складові (ресурси синергії, ресурси самотрансценденції і ресурси авто-еко-організації) та дві функції її ресурсності (композитну функцію сизигії і інтегративну функцію авто-еко-організації); досліджено психологічні детермінанти зростання потенціалу самореалізації особистості та його складових: ресурсів авто-еко-організації, самотрансценденції і синергії; виявлено три типи режимів-атракторів (стаціонарний S-режим, коли відсутні усі ресурси особистості, крім ресурсів стійкості, два нестаціонарні режими (LS-режим і HS-режим), коли здійснюється розвиток і ускладнення системної організації особистості) потенціалу самореалізації особистості та «ковзаючий режим» цільової і циклічної детермінант цього процесу; підтверджено конструктивну роль нестійкості особистості до стресорів як ресурсу зростання потенціалу самореалізації особистості та встановлено можливість його «стрибка» в певному діапазоні чутливості особистості до кризи; досліджено психологічні особливості потенціалу самореалізації особистості в осіб, що різняться за типом режимів-атракторів, з різними рівнями чутливості до кризи, а також в осіб, схильних до інноваційно-дослідницької діяльності і трансфесіоналізму; створено прогностичні методи оцінювання здатності особистості до авто-еко-організації і сизигії на різних рівнях інноваційно-дослідницької взаємодії зі Всесвітом, зокрема при організації власного життя в цілому та готовності до самореалізації особистості трансфесіоналу; набули подальшого розвитку теоретичні положення про потенціал, ресурси, резерви і психологічні детермінанти самореалізації особистості, самоорганізацію, композицію, функції, механізми, синергійні ефекти, організовану дезінтеграцію, кризу, сизигію, самогармонізацію, аутопоезіс, авто-еко-організаціяю, самотрансценденцію, трансфесіоналізм. Практичне значення одержаних результатів полягає у виборі, теоретичному обгрунтуванні та апробації психодіагностичного комплексу, спрямованого на дослідження структури і функцій потенціалу самореалізації особистості, оцінювання рівня та здатності людини до авто-еко-організації і самогармонізації в мінливих умовах інноваційно-дослідницької діяльності і кризи, прогнозування її готовності до трансфесіоналізму. Сфера використання вищі навчальні заклади, психологічні служби.
