Седюк І. О. Тенденції розвитку ансамблю для двох фортепіано в музиці ХХ століття

Дисертацію присвячено розвитку ансамблю для двох фортепіано в контексті провідних тенденцій в музиці ХХ століття. Наукові дослідження свідчать про одночасне виникнення гри в чотири руки на одному та двох клавірах у XVI столітті. Подальший розвиток був пов’язаний зі станом існуючого інструментарію. Доведено, що дворояльний ансамбль потребував однаково настроєних інструментів та рівноправних за своїми піаністичними можливостями виконавців, через це його стрімкий розвиток починається у ХХ столітті. Серед жанрових ознак дворояльного ансамблю деякі дослідники вказують на діалогічність, концертність, симфонічність, які не є лише його прикметами; інші виходять з принципів ансамблевого викладу. Підкреслюється генетична спорідненість двох типів ансамблю: чотириручного та дворояльного, екстраполяція накопиченого досвіду на можливості двох клавіатур. Складові жанру (два учасники; два однотемброві інструменти; організація процесу в часі й просторі; упорядкованість правил; серйозність намірів; взаємодія партнерів для досягнення колективної мети; уявлення/розкриття чогось для іншого/інших і для себе; екстра- та інтровертність зумовлених об’єктивними факторами дій) дозволяють обґрунтувати ігрову логіку як родову прикмету дворояльного ансамблю, оскільки більшість із наведених властивостей тотожні ігровій ситуації, ширше – грі. До аналізу залучені твори, які відбивають провідні художньо-естетичні напрямки та технологічні винаходи музики ХХ століття.