Рибка О. С. Значення інсуліносенситивності в толерантності до фізичних навантажень та формуванні кардіометаболічного ризику у дітей з ожирінням.

Дисертація присвячена вдосконаленню способів діагностики кардіометаболічного ризику в дітей із ожирінням за вивченням варіантів інсуліносенситивності й толерантності до фізичних навантажень. Установлено, що близько половини осіб із ожирінням є метаболічно здоровими (менше 3 компонентів метаболічного синдрому з різною їх комбінацією, але за наявності інсулінорезистентності). У якості популяційного предиктора зниження чутливості до інсуліну доцільно розглядати той факт, що харчування дітей незалежно від індексу маси тіла не є збалансованим і не відповідає сучасним вимогам щодо збереження кардіоваскулярного здоров'я. Визначено, що інсулінова відповідь на навантаження глюкозою відрізняється у осіб з різним ІМТ, причому варіабельність інсуліну менше ніж 200% у сукупності з відсутністю зниження концентрації інсуліну з 60-ої хвилини тесту за наявності гіперінсулінізму натще можуть виступати в якості доклінічних маркерів цукрового діабету 2 типу в дітей з ожирінням і значно корелює з рівнем НвА1С, який має бути рекомендований для вимірювання всім підліткам із надлишковою вагою й ожирінням. Встановлено, що фізична тренованість зменшена як при надлишку, так і браку маси, незважаючи на той самий рівень повсякденної фізичної активності. В умовах однакового навантаження при ожирінні втрачається менше калорій порівняно з іншими групами. Визначено, що метаболічно нездорові підлітки з ожирінням мають ризик виникнення хронотропної недостатності протягом фізичного навантаження. Доведено, що порушення загальної інсуліносенситивності за рахунок периферичної має безпосереднє відношення до ефективності спалювання калорій протягом фізичного навантаження. Рівень повсякденної фізичної активності доцільно розглядати як найбільш значимий фактор підвищення кардіоваскулярної тренованості підлітків із ожирінням.