Дисертаційна робота містить теоретичне обґрунтування і пропозиції практичного розв’язання наукового завдання – поліпшення результатів лікування хворих з протяжними післяопіковими рубцевими стриктурами стравоходу шляхом вдосконалення існуючої хірургічної тактики та розробки модифікованих методик хірургічних втручань у хворих з такою патологією. Проведені дослідження дозволили розробити тактику хірургічного лікування хворих з протяжними рубцевими післяопіковими стриктурами стравоходу та обґрунтувати обов'язкові умови для виконання езофагопластики трансхіатальним доступом з формуванням єдиного антирефлюксного анастомозу та стоми на шиї. Доведено, що показаннями до виконання розроблених нових способів реконструктивного оперативного лікування у хворих з протяжними післяопіковими рубцевими стриктурами стравоходу – одномоментної езофагопластики та езофагопластики як ІІ етапу у хворих зі сформованою за модифікованою методикою контактною гастростомою є наявність протяжної стриктури стравоходу, що займає два та більше анатомічних відділи стравоходу, збереження дисфагії на фоні проведення курсів дилятаційних процедур, а також відсутність істотних порушень нутритивного статусу; задовільний стан пацієнта; лабораторні та інструментальні показники в межах норми; відсутність важкої хронічної патології. Дані експрес-рН-метрії під візуальним контролем та рН-Z-імпедансмоніторингу верхніх відділів шлунково-кишкового тракту свідчать про адаптацію кукси стравоходу та інтерпонату в післяопераційному періоді. У хворих основної групи було підтверджено фізіологічність рефлюксу за рахунок наявності антирефлюксного бар'єру. У всіх хворих групи порівняння було виявлено порушення об'ємного і хімічного кліренсу в куксі стравоходу за рахунок моторно-евакуаторних порушень. Проведені дослідження доводять, що використання у хворих з протяжними післяопіковими рубцевими стриктурами стравоходу запропонованої хірургічної тактики, модифікованої методики одномоментної езофагопластики та езофагопластики як ІІ етапу хірургічного лікування у хворих зі сформованою контактною гастростомою є ефективним засобом поліпшення результатів лікування хворих. Відзначено тенденцію зниження кількості як ранніх, так і пізніх післяопераційних ускладнень та летальності. При проведенні порівняльного аналізу виявлено статистично достовірне зменшення кількості ускладнень, пов'язаних з виконаною радикальною операцією: в основній групі частота ранніх післяопераційних ускладнень склала 10,2 %, в групі порівняння – 45,3 % (p<0,05), пізніх післяопераційних ускладнень в основній групі – 8,2 %, а в групі порівняння – 26,4% (p<0,05). Відзначено тенденцію до зниження кількості як місцевих (з боку анастомозу), так і загальних ускладнень, що пояснюється як особливостями оперативних втручань з використанням удосконалених способів хірургічного лікування, так і більш ефективною передопераційною підготовкою хворих. Рівень післяопераційної летальності в основній групі і групі порівняння склав відповідно 2,0 % та 3,8 % (p<0,05). Показники якості життя хворих основної групи у віддаленому післяопераційному періоді були статистично значущо вищими (p<0,05) порівняно з пацієнтами групи порівняння.
