Дисертаціийне дослідження доводить, що Петро Ломбардський підходить до теми божественних атрибутів крізь призму концепту божественної тринітарної сутності і лише після викладу цієї доктрини. Такі атрибути, як воля Бога чи знання Бога, не можуть аналізуватися абстрактно. Вони є аспектами або "сторонами" однієї, досконалої і простої божественної сутності, яка називається "єдиною і найвищою реальністю". Магістер Сентенцій трактує ці атрибути так: знання Бога - це божественна сутність як знаюча, Божа сила - божественна сутність як здатна зробити певні речі, а Божа воля - божественна сутність як воліюча деякі речі. Далі підкреслюється, що Ломбардець тісно пов'язує божественне знання та волю, оскільки вчення про знання Бога є доктриною, яка включає в себе багато вужчих атрибутів, хоча деякі з них передбачають не лише знання, але воління та прийняття рішень. Боже провидіння, росположення (диспозиція) та приречення є переліченими як аспекти божественного знання, поєднані з його волевиявленнями, але між двома ключовими атрибутами, знанням і волею, немає плутанини, тому що вчення Ломбардця передбачає певний логічний порядок божествених атрибутів. Боже знання як таке не має причинної сили, якщо не пов'язане з божественною волею, тобто знання логічно передує будь-якому волевиявленню. Загалом, Божа сила передбачає негайне знання Бога (у його вічному "тепер"), але обидва атрибута логічно передують волі Бога. Бог вічно знає, що він може зробити чи дозволити, і вічно воліє перетворити деякі з цих можливостей в актуальності. Проте, знання Бога чи Його вольові рішення могли б бути іншими. Ломбардець стверджує, що потенційно, знання Бога здатні включати більше предметів, ніж Він знає, і Його сила передбачає, що Він може чи міг би зробити інакше. Божественна сила як така є величезною множиною можливостей, які можуть бути реалізовані, і вона регулюється божественною волею. Ця картина взаємозв'язків між трьома атрибутами передбачає певні значення таких понять як "можливість" та "необхідність". Ця дослідницька робота показує, що Ломбардець неявно приймає та передає нащадкам ряд конкретних модальних теорій. Він думає про можливість з точки зору здатності чи потенції та інтерпретує необхідності як примус, темпоральну фіксованість та незмінності або необхідність (логічної) імплікації чи послідовності. Врешті-решт у Бозі існує лише останній різновид необхідності, оскільки Його можливості як потенції вічно і незмінно присутні для Нього. Але це необхідно, що, якщо Він воліє (чи не воліє) щось, це воління буде відповідати Його досконалості і те, що Він зволів, відбудеться саме так, як Бог це знає, може це зробити і воліє.
