Об’єкт – природжена обструкція тонкої кишки у плодів і новонароджених дітей; мета – оптимізувати хірургічне лікування природженої обструкції тонкої кишки у новонароджених дітей шляхом розробки тактики надання пренатальної консультативної та постнатальної хірургічної допомоги в умовах перинатального центру, на основі вивчення факторів ризику, анатомічних та гістологічних особливостей вад тонкої кишки та їх впливу на застосування відповідних способів оперативної корекції; методи – клінічний, рентгенологічні, ультразвукові, ендоскопічний, морфологічний, статистичний; результати – вперше доведено ефективність пренатальної ультразвукової діагностики в диференціації рівнів обструкції тонкої кишки у плода, а саме відсутності збільшення максимального поздовжнього та поперечного розмірів шлунка при атрезії здухвинної кишки ІІ-ІV типів, порівняно з атрезією дванадцятипалої кишки І-ІІІ типу; доповнено наукові дані про те, що у дітей з природженою обструкцією здухвинної кишки, на відміну від атрезії дванадцятипалої та голодної кишок, при зондуванні шлунка, одразу після народження, спостерігається виділення достовірно меншої кількості стазу та достовірно рідше зустрічається розширення шлунка на оглядових рентгенограмах, що має важливе значення для визначення рівня обструкції тонкої кишки; уточнено наукові дані про те, що трансдуоденальне проведення ентеральних зондів в початкові відділи голодної кишки, за лінію створеного анастомозу, після проведення пластики дванадцятипалої кишки, достовірно призводить до зростання тривалості гастростазу, подовження терміну до початку годування дитини через шлунок та досягнення повного ентерального харчування; доповнено наукові знання про те, що застосування методу ентеростомії при природженій атрезії голодної та здухвинної кишок призводить до достовірного збільшення зустрічаємості сепсису, тривалості проведення парентерального харчування, часу до досягнення повного ентерального харчування та тривалості госпіталізації, у порівнянні з первинним анастомозуванням тонкої кишки; вперше розроблено спосіб патофізіологічно обгрунтованого визначення рівня резекції тонкої кишки для накладання тонкокишкового анастомозу при низькій обструкції тонкої кишки; розширено наукові знання про те, що найбільш розповсюдженими патогістологічними змінами атрезованих відділів тонкої кишки є міодисплазія та дизгангліонарні порушення, які супроводжуються запальними змінами, гіперемією та набряком кишкової стінки і розповсюджуються за межі її резекції, у проксимальному напрямку; галузь – медицина.
