Ван М. -. Лірична семантика жіночих образів в оперній творчості (Г. Доніцетті, Ш. Гуно, М. Римський-Корсаков, Дж. Пуччіні).

Дисертацію присвячено осмисленню ліричних жіночих образів в оперних партіях творів Г.Доніцетті, Ш.Гуно, М. Римського-Корсакова й інших як прояву тенденції депсихологізації-деіндивідуалізації їх ліричного тла, що стало установкою «антиромантичного» мистецтва минулого сторіччя. Вперше в українському музикознавстві феномен музичного ліризму представлений у категоріальному тлумаченні на рівні композиторської творчості ХІХ сторіччя, коли в центрі уваги стала лірична французька опера, заснована священником Ш. Гуно. Вперше вказано на оригінальність концепції реалізму, заявленій в жанрі французької опери, в якій вперше за історію опери висунута була типологія ліричного сопрано. Останній за своєю природою не складав аналогій чоловічому голосу, як це мало місце в жіночих партіях XVII–XVIII ст., а також у «россінієвських» сопрано, що моделювали спів кастрата. Дискурсивне втілення оперного ліризму жіночих партій на рівні ХІХ століття може бути поданим у такого роду формулі: ліризм, як атрибутивна ознака оперного співу за церковним походженням останнього, в поданні його на рівні оперності ХІХ ст. є концентрованим в типології французької ліричної опери Ш.Гуно, композитора-священника і прихильника народності в музиці, де в центрі уваги стоїть виразність «ліричного сопрано» як втілення жіночості-дитячості; такого роду ліризм жіночих характерів, попри французького мистецтва, мали певне продовження у російській музиці в композиціях М.Римського-Корсакова, але минаючи італійські і німецькі оперні шляхи.