За даними ВООЗ щорічно в світі в результаті ДТП гинуть до 2 млн. чоловік, 20 - 50 млн. отримують травми, стають інвалідами. При поєднаної та ізольованої травмі живота операційна активність досягає 88%, значно перевершуючи таку при травмі кінцівок, таза, грудей і черепно-мозкових травмах. Для виконання завдань дослідження нами було ретроспективно проаналізовано 167 карти стаціонарного хворого з діагностованою абдоміно-вертебральною травмою, які були поділені на групи відповідно до результату перебігу травматичної хвороби. Клініко-епідеміологічна характеристика масиву дослідження вказала на превалювання у постраждалих з абдоміно-вертебральною травмою в результаті ДТП вікової категорії 20-40 років (58,4%), чоловічої статі (49,1%) з механізмом травми прямий удар (79,2%), які приймали участь у русі водіями 4-х колісного транспорту (30,6%). Клініко-нозологічна характеристика травматичного процесу вказала, що найчастіше абдомінальна травма проявлялась пошкодженням паренхіматозних органів (59,0% у групі померлих та 35,8% групи одужавших) та пошкодженням порожнистих органів (27,8 у групі померлих та 16,1% групи одужавших), травма хребта найчастіше діагностувалась у грудному відділі та у суміжних з ним хребцях (43,9%), у відділах хребта -- компресійні переломи хребців (28-29%). Встановлено та оцінено клінічні результативні ризики травматичного процесу у постраждалих абдоміно-вертебральною травмою в результаті ДТП, які виявили що найвищий катастрофічний рівень виявлено у чоловіків старших 71 років, а серед жінок – до 20 років, з невідомим механізмом травми, які приймали участь у русі як пішоходи, при пошкодженні межі шийного та грудного відділів хребта, у шийному відділі - з множинними переломами хребців, у грудному відділі – при багатоуламкових-вибухових переломах хребців, а в поперековому – пошкодження зв’язкового апарату. Розроблено, сформовано та впроваджено науково обґрунтовану уніфіковану протокольну схему екстреної медичної допомоги постраждалим з абдоміно-вертебральною травмою в результаті ДТП на догоспітальному етапі, яка дала змогу знизити летальність на догоспітальному етапі на 5,7% та підвищити виживаємість на 10,2%. Запропонована протокольна схема надання екстреної медичної допомоги постраждалим з абдоміно-вертебральною травмою в результаті ДТП на ранньому госпітальному етапі дійсно поліпшує загальний результат надання екстреної медичної допомоги постраждалим цієї категорії та знижує летальність на 5,5% та підвищує виживаємість на 9,3%.
