Шимко В. В. Особливості лікування гострого апендициту та профілактика його ускладнень шляхом застосування лімфотропної терапії.

Дисертацію присвячено розв'язанню актуальної наукової задачі невідкладної хірургії органів черевної порожнини - покращанню результатів лікування хворих на гострий апендицит шляхом удосконалення методів адресної антибіотикотерапії. Апендицит - ургентне хірургічне захворювання, частота якого в Україні коливається в межах 13,8-31,1 на 10 000 населення (Усенко О.Ю. та ін., 2016, Мішалов В.Г. та ін., 2016, Квіт А.Д. та ін., 2015). Частота апендектомій у загально-хірургічних клініках становить 30-35%. Післяопераційна летальність знаходиться у межах 0,1-0,5%, а за наявності ускладнень збільшується від 3-5% до 10% (Бутырский А.Г. и др., 2018, Майстренко Н.А. и др., 2017, Совцов С.А., 2016, Жученко О.П., 2016, Bhullar J.S. et al., 2013). Запалення апендикса при його прогресуванні супроводжується гнійно-запальними ускладненями, поміж яких апендикулярний інфільтрат, локальні абсцеси черевної порожнини, перитоніт, пілефлебіт. У свою чергу післяопераційний період може ускладнюватися гнійними процесами черевної порожнини, післяопераційних ран, ускладненнями з боку інших органів і систем. Перелічені гнійно-септичні процеси для свого лікування і профілактики вимагають застосування антибактеріальних препаратів, інколи - їхньої комбінації. Незважаючи на це, суттєво покращати ситуацію не вдається. Автор припустив, що причиною такого стану речей є недостатнє поступлення антибіотика в ілеоцекальну зону, у тому числі й апендикс за рахунок порушення крово - і лімфотоку у цій зоні. Вивчивши накопичення цефтріаксону у апендиксі при різних способах його введення дисертант встановив, що при внутішньом'язовому введенні антибіотик у апендиксі взагалі не накопичується, при внутрішньовенному - у недостатній кількості і нетривало. При лімфотропному введенні препарату він накопичується у достатній кількості для гальмування росту мікроорганізмів, що і підтверджено клінічними спостереженнями.