Мурза С. А. Диригентський жест як інструментально-виконавський феномен: компаративно-технологічний підхід

Дисертація присвячена дослідженню диригентської жестової системи як виконавського комунікативного інструментально-оркестрового феномену. Наводяться визначення понять «диригентський жест», «виконавська диригентсько-жестова мова», «виконавський диригентський текст» і «метатекст» музичного твору. Здійснюється історичний огляд європейської диригентської традиції з точки зору еволюції диригентської техніки. Аналізуються властивості диригентського жесту у невербально-комунікативній виконавській ситуації з оркестровим колективом. Визначаються функціональні, структурні, змістовні особливості диригентської мануальної жестикуляції як специфічної невербальної музично-мовної системи, що отримує розвиток як структура, здатна до комунікативного втілення ціннісних засад музики. Звідси – особливості мовної системи диригентських жестів, яка (подібно до самої музики), з одного боку, спирається на інтимно-психологічні, максимально-індивідуалізовані (виконавські індивідуально-стильові) умови; з іншого боку – на універсальні мовні параметри (історико-стильові, композиційні, темпоральні, музично-мовні умови музичного твору). В роботі досліджуються хронотопічні та якісно-звукові характеристики у системі диригентського жестового втілення; аналізуються співвіднесення форм ігрових рухів музикантів-інструменталістів та диригентської жестової системи. Розглядаються індивідуальні властивості системи диригентських жестів деяких провідних диригентів ХХ-ХХІ століть, а також типологізуються певні об’єктивні тенденції стосовно диригентських жестів і постановки.