Марченко О. В. Вплив соціальних чинників на наслідки лікування та перебіг синдрому діабетичної стопи

Дисертаційна робота присвячена вирішенню актуального завдання ендокринології- поліпшенню результатів лікування пацієнтів із синдромом діабетичної стопи за рахунок вивчення впливу соціальних чинників на його перебіг, лікування та якість життя. Отримано нові дані про внесок різних чинників ризику в розвиток СДС і прогностично несприятливий перебіг виразкового дефекту. Вперше проведено аналіз структури хворих на ЦД із СДС, які перебували на стаціонарному лікуванні в хірургічних відділеннях окремого регіону, оцінено тривалість та особливості їх лікування, виявлено основні причини неефективності консервативного лікування виразкових дефектів стоп на передгоспітальному етапі. Вперше визначено вплив соціальних чинників на розвиток і перебіг СДС. Вперше проведено визначення самооцінки власного стану здоров’я пацієнтами із СДС, аналіз її зміни з часом відносно процесу лікування. Вивчено соціальні та модифіковані чинники ризику, що впливають на виникнення та перебіг виразкових дефектів стоп. Встановлено, що найбільший ризик ампутації в пацієнта з СДС пов’язано з наявністю деформації стопи. Показник комплементарності пацієнта, менший від шести балів, збільшує ризик ампутації в 2,3 раза, наявність ампутації або виразки в анамнезі супроводжується збільшенням ризику в 1,9 раза та 1,7 раза відповідно. На розвиток СДС впливають вік, соціальний статус пацієнта, тривалість захворювання на ЦД, наявність діабетичної ангіопатії та атеросклерозу судин нижніх кінцівок, а на його перебіг – прогресування діабетичної ангіопатії нижніх кінцівок, атеросклерозу судин і тромбозу вен нижніх кінцівок, гіпертонічної хвороби, інфаркт міокарда та інсульт. На розвиток і перебіг СДС не справляють суттєвого впливу наявність у хворого на ЦД ожиріння та дисліпідемії. Низький соціальний статус пацієнтів (самотність або відсутність постійного нагляду), наявність серцево-судинних ускладнень ЦД і супутньої патології негативно позначаються на можливості проведення, адекватності та ефективності лікування ЦД та супутньої патології, а також впливають на лікувальну тактику ведення пацієнтів (збільшення частки хворих на інсулінотерапії з 37,7% до 53,3% за рахунок зменшення частки хворих на терапії пероральними цукрознижувальними препаратами з 86,7% до 79,9%), частоту оперативних втручань на серці та судинах (збільшення частки хворих, яким проведено операції, з 4,1% до 23,3%).