У дисертаційній роботі запропоновано нове вирішення науково-практичної проблеми ендокринології щодо підвищення ефективності комплексної медичної допомоги пацієнтам із цукровим діабетом (ЦД) 2-го типу у поєднанні з неалкогольною жировою хворобою печінки (НАЖХП) на підставі вивчення вуглеводного, ліпідного, імунного та гормонального статусів у пацієнтів із різним перебігом захворювання. За отриманими результатами розроблено стратегію профілактичних і лікувальних заходів щодо корекції метаболічних порушень у хворих з ЦД 2-го типу в поєднанні з НАЖХП.
Встановлено характер змін і структуру взаємозв'язків показників вуглеводного, ліпідного, гормонального та імунного статусу пацієнтів із ЦД 2-го типу та НАЖХП залежно від рівня трансаміназ. Показано, що пацієнти з підтвердженою НАЖХП достовірно частіше, ніж пацієнти з ЦД 2-го типу, але без вказаної патології, пред’являли скарги на симптоми, характерні для ураження печінки, причому з розвитком НАЖХП у хворих на ЦД 2-го типу достовірно асоціюються тривалість ЦД, його тяжка форма, наявність ускладнень: проліферативної ретинопатії, нефропатії ІІІ-ІV ст., макросудинних захворювань, насамперед інфаркту міокарда. Ожиріння, порушення вуглеводного обміну та цитолітичний синдром є ключовими чинниками виникнення НАЖХП у пацієнтів із ЦД 2-го типу. Це підтверджено достовірним зв’язком за даними покрокового множинного логістичного регресійного аналізу між розвитком НАЖХП та ІМТ, НОМА-ІR і рівнем АЛТ.
Роль запальних механізмів у розвитку НАЖХП на тлі ЦД 2-го типу підтверджено наявністю достовірних асоціацій між НАЖХП і рівнями ІЛ-1β, IЛ-6, IЛ-8 і ЧНП-α, достовірним зв’язком цитокінів із показниками, що характеризують порушення вуглеводного, ліпідного обміну, а також функціонального стану печінки. На тлі НАЖХП, порівняно з її відсутністю, виявлено вищу готовність клітин до апоптозу, вищу активність Т-хелперів 1-го типу, активність гострого та хронічного запального процесу, а також більші прояви імунотоксикозу, що підтверджено достовірно вищим вмістом патогенних циркулюючих імунних комплексів середнього та малого розміру.
Показано, що адипонектин має протекторні властивості відносно розвитку НАЖХП у хворих на ЦД 2-го типу, оскільки саме за поєднання в пацієнта вказаних станів визначено нижчий рівень адипонектину в сироватці крові на тлі негативних зв’язків адепонектину з індексом HOMA-ІR, ТГ, ІМТ і тривалістю ЦД.
Доведено агресивну роль ацил-греліну в хворих на ЦД 2-го типу щодо розвитку НАЖХП, що підтверджено достовірно вищим рівнем ацил-греліну в сироватці крові хворих на ЦД 2-го типу та НАЖХП, достовірною асоціацією між ацил-греліном і наявністю НАЖХП у хворих на ЦД 2-го типу незалежно від активності АЛТ, ТГ, АСТ і НОМА-IR, а також добрими операційними характеристиками діагностичної моделі прогнозування НАЖХП за допомогою визначення ацил-греліну.
Створено алгоритм визначення пацієнтів високого ризику ускладненого перебігу ЦД 2-го типу на підставі розроблення прогностичних моделей швидкого прогресування фіброзу в хворих на ЦД 2-го типу та НАЖХП.
Фінальна клінічна модель включає шість прогностичних змінних: рівні ТГ, лужної фосфатази, інсуліну, ІЛ-6, ЧНП-α та адипонектину.
Розроблено вдосконалену інтегровану систему надання медичної допомоги хворим на ЦД 2-го типу та асоційовану з ним НАЖХП. Основними компонентами якої є хворий на ЦД 2-го типу з чинниками ризику розвитку НАЖХП і система охорони здоров’я з чітким визначенням організаційних технологій, мультидисциплінарним підходом до лікувально-діагностичного процесу. Основними інноваційними елементами системи стали міждисциплінарна координація при формуванні маршруту хворого на ЦД 2-го типу між закладами різних рівнів, міждисциплінарний пакет рішень із прогнозування та запобігання розвитку фіброзу при НАЖХП, єдина електронна медична документація для спостереження за хворим.
Доведено, що комплексна терапія ЦД 2-го типу та НАЖХП призводить до зменшення клінічних проявів захворювання, поліпшення вуглеводного, ліпідного та імунного статусу в пацієнтів і сповільнює прогресування захворювання.
