Проведено ретроспективний аналіз 3124 історій хвороб пацієнтів різної статі, які були госпіталізовані за показами в екстреному порядку до інсультного блоку КНП «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. акад. О. І. Ющенка Вінницької обласної ради» (в подальшому лікарня А) та Вінницької міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги (в подальшому лікарня Б) за період 2017-2019 рр. з діагнозом гострий мозковий інсульт (ГМІ). На кожний окремий випадок заповнювалась форма звіту RES-Q (версія 1.2) – бланк звіту в міжнародній програмі, розроблений ініціативою ESO-EAST Європейського товариства інсульту (ESO). Ця форма дає можливість отримати відомості як про клінічні параметри випадку інсульту, так і часові показники виконання окремих процедур, що характеризують якість роботи медичного закладу.
Уперше в рамках госпітальних регістрів обох стаціонарів м. Вінниці досліджено структуру і поширеність інсульту у чоловіків і жінок різних вікових груп. Показано нестабільність в динаміці епідеміологічних та клінічних показників, відмінність отриманих результатів від даних офіційної статистики.
Трирічний період спостереження показав стале співвідношення ішемічного та геморагічного типів інсульту по лікарні А – 7:1, не залежно від статі, співвідношення в лікарні Б складала 9:1 у чоловіків і 13:1 у жінок. Достовірне зменшення частки геморагічного інсульту в структурі ГМІ міського населення, дає можливість стверджувати про більш контрольований перебіг гіпертонічної хвороби.
Вперше досліджено принципи організації та контролю процесів у догоспітальному періоді інсульту. Відсоткова частка пацієнтів що поступили в перші 24 години у лікарню А була достовірно вищою (p=0,05) ніж у лікарню Б (91,2 %; 81,2 % відповідно). Натомість відсоткова частка пацієнтів, що поступила до лікарні А у більш пізній період після 24 годин (3,3 %), після 48 годин (2,5 %) достовірно нижчі (p<0,05), а в лікарні Б цей показник склав 6,0 % і 8,9 %. Більш суттєві розбіжності у якості надання медичної допомоги на догоспітальному етапі – поступлення хворих в стаціонари в межах “терапевтичного вікна” (0-3 години). По лікарні А цей показник склав 34,5 % пацієнтів, по лікарні Б – 19,1 %. Це свідчить про суттєву різницю в організації та контролю процесів у догоспітальний період. Вперше, завдяки отриманим даних регістру стало можливим оцінити якісні відмінності організації клініко-діагностичного процесу у лікарнях А і Б:
відсоткова частка пацієнтів яким виконано нейровізуалізацію в першу годину госпіталізації (по лікарні А 96,5 %; по лікарні Б – 63,4 %);
відсоток використання діагностичної шкали NIHSS (по лікарні А – 94,6 %, по лікарні Б – 77,9 %);
скринінг фібриляції передсердь по лікарні А проведено 62,8 % пацієнтів з ГМІ, у лікарні Б – 16,4 %;
проведено дуплексне сканування судин шиї по лікарні А – 70,4 %, по лікарні Б – 6,8 %.
Вперше у нашому дослідженні визначені розбіжності по якості надання вторинної профілактики інсульту: спостерігався більший відсоток хворих по лікарні Б, яким було призначено антиагрегантну терапію (83,8 %) порівняно з 67,4 % у лікарні А, за рахунок значно більшого призначення дебігатрану та ривароксабану у лікарні А.
Основними відмінностями у показниках якості лікування у інсультних відділеннях лікарень стосувалось відсоткової частки пацієнтів скерованих беспосередньо до реабілітаційних медичних закладів (по лікарні А – 21,8 %, натомість по лікарні Б лише 2,7 %, що суттєво відбивається на віддалених наслідках перенесеного ГМІ).
Згідно з Європейським планом боротьби з інсультом на 2018-2030 роки – 15 % хворих повинні отримувати тромболітичну терапію і 5 % – механічну тромбектомію. У лікарні А цей показник склав всередньому 20 % хворих з ішемічним інсультом за три роки спостереження. Час “від дверей до голки” становив всередному 25,7 хвилини, що удвічі краще за максимально рекомендований згідно європейських стандартів протоколом. У лікарні Б жодної процедури тромболізису не виконано, незважаючи на наявність умов.
В процесі трирічного спостереження встановлено сталий високий рівень якості допомоги в лікарні А на основі добре продуманого локального протоколу та маршрутів пацієнта і суттєве зростання показників у лікарні Б.
