Дисертаційна робота присвячена розробленню теоретико-методичних засад функціонування системи управління екологічними ризиками підприємства у контексті забезпечення його конкурентоспроможності. Авторкою поглиблено методичне підґрунтя дослідження еволюції теорії управління екологічними ризиками. За результатами бібліометричного аналізу виявлено експоненціальне зростання кількості наукових статей із теорії управління екологічним ризиком. Результати компаративного аналізу частоти запитів у пошуковій системі Google із динамікою публікаційної активності в наукометричній базі даних Scopus засвідчили про конвергенцію трендів пошукової діяльності щодо екологічних ризиків та ефективними інструментами їх мінімізації. За рівнем семантичної тісності наукових напрямів економічних досліджень із теорії управління екологічним ризиком визначено п’ять комплементарних кластерів: теорія екологічної економіки, теорія ризикології, теорія управління екологічними збитками, теорія управління у системі охорони здоров’я, теорія рециклінгу відходів виробництва. Розвинено концептуальні засади формування системи управління екологічними ризиками підприємства. Вони інтегрально поєднують організаційну та функціональну складові системи управління екологічними ризиками підприємства, визначають її місце в системі корпоративного менеджменту підприємства та напрями впливу на ефективність його діяльності. Обгрунотовано, що управління екологічними ризиками повинно базуватися на таких принципах: превентивність (прогнозування та оцінювання явних і латентних наслідків управління екологічними ризиками), кондиційність (додержання стандартів якості організації виробничо-технологічних процесів на підприємстві), конвергентність (узгодження маркетингових, економічних, технологічних та соціальних детермінант управління екологічними ризиками з метою врахування всієї сукупності прямих і непрямих наслідків екологічного ризику на підприємстві), комплементарність (розгляд системи управління екологічнми ризиками як невід’ємної складової загальної системи управління підприємством), скринінг і моніторинг (своєчасний аналіз відхилень параметрів функціонування підприємства від їх нормативних значень та ймовірності виникнення біфуркаційних точок розвитку підприємства, що провокують появу екологічних ризиків), лояльність (транспарентність екологічної звітності підприємства та позиціонування як соціально й екологічно відповідального підприємства з метою створення позитивного іміджу серед стейкхолдерів, підвищення цінності продукції для споживачів). У дисертаційній роботі структуровано підходи до оцінювання ефективності процесу управління екологічними ризиками на підприємстві залежно від параметрів та процедури оцінювання: ймовірнісно-циклічний, суб’єктивно-аналітичний, системно-динамічний. У роботі за основу взято останній підхід (системно-динамічний). Це дозволило врахувати міжнародно визнані вимоги щодо підвищення ефективності корпоративного управління ризиками підприємства. Авторкою розроблено науково-методичний підхід до інтегрального оцінювання ефективності системи управління екологічними ризиками. Для підприємств ПрАТ «Запоріжкокс», ПрАТ «Дніпроспецсталь», ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат», ПрАТ «Нікопольський завод феросплавів» значення інтегрального індексу ефективності системи управління екологічними ризиками перебувало в межах низького та середнього рівнів упродовж досліджуваного періоду. Основними інгібіторами стали індикатори Strat та Operat у поєднанні з неузгодженістю внутрішніх підсистем управління підприємств. Підтверджено гіпотезу про позитивний вплив ефективності системи управління екологічними ризиками на рівень прибутковості підприємства. Застосування інструментарію структурного моделювання і техніки PLS-SEM засвідчило позитивний статистично значущий зв’язок між ефективністю системи управління екологічними ризиками та рівнем прибутковості підприємства. Встановлення цільових орієнтирів екоорієнтованого розвитку підприємства та відповідної системи управління екологічними ризиками повинно відбуватися з урахуванням інтересів усіх стейкхолдерів підприємства. Результати оцінювання засвідчили, що запас міцності системи управління екологічними ризиками на ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» у 2019 р. знизився на 28 % порівняно з 2012 р., тоді як на інших досліджуваних підприємствах відбулося зростання: ПАТ «Арселорміттал Кривий Ріг» – на 16 %, ПрАТ «Запоріжкокс» – на 11 %, ПрАТ «Дніпроспецсталь» – на 16 %, ПрАТ «Нікопольський завод феросплавів» – на 26 %. Це дозволило обґрунтувати доцільність диференціації типів процесу управління екологічними ризиками (евентуальний, таргетований, інтенсивний) залежно від значення індексу ефективності системи управління екологічними ризиками підприємства та запасу її міцності.
Ключові слова: екодеструктивний вплив, екологічний ризик, екоорієнтований розвиток, конкурентоспроможність, металургія, підприємство, прибутковість, стейкхолдери.
