Клещуков В. П. Танцювальність як чинник жанрово-стилістичної еволюції академічного музичного мистецтва

Дисертація присвячена дослідженню явища танцювальності у його впливі на еволюційні жанрово-стильові процеси академічного музичного мистецтва, передусім, музично-інструментального. Виявляється взаємозалежність танцювальності в музиці та семантичних якостей академічного музичного мистецтва. Танцювальність в музиці розглядається як прояв музичної моторності, що має стильовий та жанровий вектори впливу; як метроритмічно організована у художньому часопросторі за допомогою специфічних засобів музичної і позамузичної виразовості форма руху. Визначаються спільні образно-смислові та метроритмічні мовні засади музичної та хореографічної творчості. Виявляються інтерпретативно значущі аспекти взаємодії хореографа та концертмейстера. Важливим аспектом роботи є розкриття специфіки рухово-танцювальних чинників у семантиці музичного тематизму. Різноманітність танцювально-жанрових проявів в музиці апелює до відповідних жанрової та стильової семантики в музичному творі, сприяючи конкретизації його образно-змістового плану через музично-мовні засоби – від пріоритету конкретно-жанрового моторно-пластичного начала в семантизації тексту до варіативності усталеної семантики танцювального прототипу. Але ті самі засоби музичної мови та позамузичної семантики танцювальності можуть виступати найважливішим способом художнього узагальнення, прояснення глибинного смислу твору. Серед засобів конкретизації музичної образності можна відзначити дискретність музичної фрази (для більш ясної структурно-смислової організації музики), зміни ритму і темпу (для драматургічної дієвості, блискучої концертності), віртуозної моторності (як узагальнення життєвої енергії, доблесті та образного модусу радості). Музична мова танців інструментальної сюїти уособлювала остинатний принцип проведення лаконічного ритмічного мотиву (з особливим механізмом музично-інструментального смислопородження), чіткого структурного членування на різних масштабах форми, які передають специфічну виразовість хореографії бароко в соціально-культурних умовах «просвіченого дозвілля». Інструментальний концерт також не минув впливу танцювальності, привнесло до концертного жанру специфічної позитивної дієвості, танцювальної «життєлюбної» динаміки (з єдиноконтрастним компонентом споглядання). Як чутний носій життєвих інтенцій відповідних епох, танці органічно вбудовуються до сфери високої музики через загальну зрозумілість рухово-пластичної знакової системи. Це повідомляє високим сонатно-симфонічним жанрам життєвої свіжості танцювальної семантики, її м’язово-тілесної експресії, необхідних ствердно-святкових або характерних співставлень.